Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., -розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, за касаційною скаргою ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним правочин, вчинений 5 березня 2007 року секретарем Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області Ситниковим М.С. за реєстром № 107 від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7 у вигляді посвідчення довіреності на право розпорядження нерухомим майном та вважати недійсними наслідки правочину у вигляді посвідчення довіреності на право розпорядження нерухомим майном, починаючи з дня вчинення правочину, тобто з 5 березня 2007 року.

Позивач посилався на порушення при посвідченні правочину вимог ст.ст. 210, 245 ЦК України, згідно яких уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування не має право посвідчувати довіреності на розпорядження нерухомим майном, а посвідчені довіреності підлягали реєстрації в єдиному реєстрі довіреностей.

Позивач зазначав, що у порушення п. 46-1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів, сільських селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (z0256-94) , відомості про цю довіреність не були внесені до Єдиного реєстру довіреностей.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від

7 серпня 2013 року позов ОСОБА_6 до Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності залишено без задоволення у зв'язку із спливом встановленого законом строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня

2013 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, із ухваленням нового рішення у справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленого до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним правочину, вчиненого 5 березня 2007 року секретарем Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області Ситниковим М.С. за реєстром № 107 від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України й відмовив в задоволенні позову за спливом строку позовної давності, з урахуванням поданої до ухвалення рішення у даній справі ОСОБА_7 заяви про застосування позовної давності (а.с. 48-50), оскільки правовідносини сторін у даній справі виникли у березні 2007 року, а позовну заяву подано до суду 12 квітня 2013 року.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам.

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про те, що дії посадової особи у вигляді посвідчення довіреності не можна вважати правочином і до цих дій не можна застосувати наслідки, передбачені ст. ст. 215, 216 ЦК України про застосування яких просив позивач. Отже апеляційний суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_6 не ґрунтуються на вимогах закону.

Однак такий висновок апеляційного суду суперечить встановленим обставинам та наданим доказам.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_8, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня 2013 року скасувати, рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 7 серпня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.