Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О. О.,

суддів: Касьяна О. П., Мостової Г. І.,

Матвєєвої О. А., Остапчука Д. О. розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 11105713000 від 28 грудня 2006 року та № 11131378000 від 23 березня 2007 року як з поручителя.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2013 року залишено без змін.

22 листопада 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ПАТ "УкрСиббанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - ч. 1 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2011 року, від 25 квітня 2012 року та від 03 жовтня 2012 року.

Зі змісту судового рішення, яке просить переглянути заявник, та судових рішень, на які він посилається як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, вбачається, що вони ухвалені у спорах з приводу припинення договору поруки у зв'язку із збільшенням основного зобов'язання без згоди поручителя.

Постановляючи ухвалу 03 серпня 2011 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з позицією суду першої інстанції про задоволення позову про солідарне стягнення із боржника та поручителя кредитної заборгованості, виходячи з того, що право банку на збільшення відсоткової ставки за користування кредитом було передбачено кредитним договором, зі змістом якого поручитель був ознайомлений і розумів його зміст, і що закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.

Постановляючи ухвалу 25 квітня 2012 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з позицією суду першої інстанції про відмову в позові про припинення договору поруки, виходячи з того, що п. 1.3.2. кредитного договору передбачено право банку змінювати відсоткову ставку у сторону збільшення, а п. 1.1. договору поруки визначено, що поручитель зобов'язується перед кредитором за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих у теперішній час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому. Чинним законодавством передбачено припинення договору поруки у зв'язку зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою. Тому відсутні підстави вважати зобов'язання поруки припиненим.

Постановляючи ухвалу 03 жовтня 2012 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з позицією суду апеляційної інстанції про відмову в позові про припинення договору поруки, виходячи з того, що поручитель, укладаючи договір поруки на забезпечення виконання кредитного зобов'язання боржника, надав згоду на подальшу зміну умов кредитного договору між банком та позичальником, у зв'язку з чим необхідності повідомляти його про такі зміни немає, а тому підстави вважати припиненим договору поруки відсутні.

У той же час, постановляючи ухвалу 18 вересня 2013 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові про стягнення кредитної заборгованості із поручителя, виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_3 припинилася, оскільки кредитор за договором із боржником збільшив процентну ставку без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього. Додаткові угоди до договорів поруки, зокрема доповнений новий п. 5.11 про те, що сторони ознайомлені з умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в т. ч. стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, не свідчать про те, що поручитель надав згоду на підвищення процентної ставки за основним зобов'язанням.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві ПАТ "УкрСиббанк" доводи вказують на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - ч. 1 ст. 559 ЦК України, яке потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів вважає, що дану справу, про перегляд якої ПАТ "УкрСиббанк" подано заяву, слід допустити до провадження Верховного Суду України.

Керуючись ст. ст. 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України, а копію ухвали разом із копією заяви - особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.