Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О. О.,суддів: Касьяна О. П., Мостової Г. І., Матвєєвої О. А., Остапчука Д. О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сила росту" про стягнення орендної плати, повернення земельної ділянки та стягнення неустойки,

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сила росту" (далі - ТОВ "Сила росту"), у якому зазначав, що з 2005 року відповідач на підставі договору оренди користується належною йому часткою земельного паю розміром 6,94 га в межах території Казанківської селищної ради. У 2008 році позивач отримав державний акт про право власності на вказану земельну ділянку розміром 6,3 га. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 вересня 2012 року дія вказаного договору оренди припинена. Проте ТОВ "Сила росту" не повернуло земельну ділянку, безпідставно нею користується та крім того не виплатило оренду плату за 2012 рік.

Посилаючись на вказані обставини та уточнивши свої вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 2776 грн орендної плати, 2295 грн 20 коп. неустойки та зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку з незбираним врожаєм без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування нею.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Сила росту" на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування заборгованості по орендній платі за землю 1260 грн та неустойку у розмірі 1042 грн 52 коп. Зобов'язано ТОВ "Сила росту" Казанківського району Миколаївської області повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,3 га, що розташована на території Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, із переданням останньому незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування нею. В іншій частині заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2013 року рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року у частині стягнення неустойки та зобов'язання повернути земельну ділянку скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат змінено, зменшено розмір з 1946 грн 59 коп. до 398 грн. В іншій частині рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року у відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2013 року відмовлено на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У листопаді 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема - ст. ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 124, 125, 212 ЗК України, ст. 640 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2012 року, ухвалу Верховного Суду України від 01 квітня 2009 року, рішення Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року та від 02 червня 2010 року та постанову Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Зі змісту судового рішення, про перегляд якого подано заяву, та судових рішень, на які посилається заявник, вбачається, що вони ухвалені у спорах щодо стягнення орендної плати, розірвання та визнання недійсними договорів оренди землі.

Так, ухвалюючи рішення 29 грудня 2009 року та 02 червня 2010 року, Верховний Суд України, відмовляючи в задоволенні позовів про визнання недійсними договорів оренди землі, виходив із того, що договір, який не зареєстрований у встановленому законом порядку та щодо якого сторонами в належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки, є неукладеним. У той же час, відповідно до норм ст. 215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір. У разі, якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212 - 1215 ЦК України).

Постановляючи ухвалу 01 квітня 2009 року, Верховний Суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати, погодився з позицією попередніх судів про те, що невиконання відповідачем умов договору - обов'язків з оплати орендної плати є достатньою підставою для розірвання договору оренди землі, а самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, незважаючи на попередження позивачки про небажання переукладати договір оренди, - для повернення позивачу земельної ділянки з посівами.

У той же час, відмовляючи у відкритті касаційного провадження ухвалою від 25 вересня 2013 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в позові в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, виходячи з того, що ТОВ "Сила росту" користувалось земельною ділянкою ОСОБА_1 з 2005 року на підставі договору оренди земельної частки, після припинення дії договору у вересні 2012 року не повернуло ділянку у зв'язку з укладенням з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки у жовтні 2011 року, який не було зареєстровано не з вини відповідача, а внаслідок протиправних дій органів реєстрації, що встановлено судовим рішенням. Разом із тим, суд касаційної інстанції погодився з позицією суду апеляційної інстанції про відмову в позові у частині стягнення неустойки, виходячи з того, що приписи ст. 785 ЦК України до орендно-земельних правовідносин не застосовуються.

Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що у наведених справах тотожними є встановлені судами фактичні обставини, які мають значення для вирішення спорів, які розглядались, а, відповідно, що правовідносини, які виникли між особами, які брали участь у розгляді вказаних справ, подібні і мало місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в порівнянні зі справою, у якій постановлена ухвала, яку просить переглянути заявник, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

Між тим, посилання заявника на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2012 року, якою судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України не може здійснюватися, оскільки постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі й не відбулося застосування норм матеріального права при вирішенні спору по суті.

Крім того, посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року не може здійснюватися на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, оскільки зазначена постанова прийнята в порядку, передбаченому ст. ст. 111-23 - 111-25 ГПК України, тому не відбулося застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті.

Оскільки наведені заявником доводи не містять ознак, які згідно з вимогами ст. 355 ЦПК України є підставами для перегляду судового рішення, про перегляд якого ОСОБА_1 подано заяву, то у допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сила росту" про стягнення орендної плати, повернення земельної ділянки та стягнення неустойки, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.