6-34017св13 Про відшкодування шкоди у зв`язку із травмою на виробництві - 20.11.2013 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4", Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві про відшкодування шкоди у зв'язку із травмою на виробництві, за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2013 року,

У липні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював на відкритому акціонерному товаристві "Трест Міськбуд-4" (далі - ВАТ "Трест Міськбуд-4") слюсарем 3 розряду, у грудні 1972 року був травмований на виробництві, що підтверджується актом форми Н-1 від 27 грудня 1972 року. У зв'язку із ушкодженням здоров'я йому в травні 1973 року МСЕК вперше була встановлена група інвалідності та 35% втрати професійної працездатності. У подальшому МСЕК змінювалася група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності: з 1989 року по1992 рік - 3 група інвалідності та 50% ступінь втрати, з 01 жовтня 1992 року ступінь втрати професійної працездатності був встановлений 50% безстроково і 3 група інвалідності. Починаючи з 1998 року відповідач не в повному обсязі виплачує йому компенсацію втраченого заробітку. Уточнивши позов, позивач просив стягнути за період з 1998 року по 2000 рік компенсацію втраченого заробітку у розмірі 13 285 грн 06 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 24 860 грн 70 коп., зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві сплачувати з 01 квітня 2001 року компенсацію у розмірі 397 грн 22 коп.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві при здійсненні ОСОБА_3 виплат щомісячних грошових сум враховувати, що станом на 01 квітня 2001 року розмір відшкодування втраченого заробітку становив 271 грн 02 коп.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив його скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що ступінь втрати працездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві позивачу вперше встановлений 1 жовтня 1992 року і з врахуванням цієї обставини судом проведено відповідні розрахунки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій, апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про розмір заробітної плати відповідних працівників за січень-квітень 1992 року, а позивач з клопотанням про витребування такої довідки до суду першої інстанції не звертався.

Однак, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 працював у ВАТ "Трест Міськбуд-4" слюсарем 3 розряду, у грудні 1972 року був травмований на виробництві. Зазначена обставина підтверджена актом форми Н-1 від 27 грудня 1972 року.

У зв'язку із ушкодженням здоров'я позивачу в травні 1973 року МСЕК вперше була встановлена група інвалідності та 35% втрати професійної працездатності. У подальшому МСЕК змінювалася група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності: з 1989 року по 1992 рік - 3 група інвалідності та 50% ступінь втрати, з 01 жовтня 1992 року ступінь втрати професійної працездатності був встановлений 50% безстроково і 3 група інвалідності. Для обчислення розміру відшкодування шкоди судом першої інстанції взято середній заробіток працівника за січень-квітень 1992 року.

Відповідно до частин 2, 4 статті 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи в позові через відсутність довідки позивача про розмір заробітної плати відповідних працівників за січень-квітень 1992 року, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, залишивши позов не вирішеним.

Повторно переглядаючи справу в касаційному порядку, суд касаційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Як правильно встановлено судами, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ЦК України 1963 (1540-06) року та Правилами відшкодування підприємствами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків від 22 грудня 1961 року з подальшими змінами та доповненнями.

Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 276 (276-92-п) ухвалено провести з 1 травня 1992 року перерахування розмірів відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виходячи із середньої заробітної плати відповідних працівників підприємств, установ, організацій за січень-квітень 1992 року, відкоригованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів. Установити, що при визначенні розмірів відшкодування шкоди у випадках трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, які призначаються після 1 травня 1992 року, середньомісячний заробіток обчислюється за три місяці, що передували каліцтву або встановленню втрати працездатності. Сума заробітної плати до 1 травня 1992 року збільшується на величину підвищення на підприємстві тарифних ставок і окладів.

З листопада 1992 року, відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1994 року № 720 (720-94-п) та від 08 лютого 1995 року № 102 (102-95-п) , а також роз'яснень Міністерства праці України і Федерації профспілок від 31 травня 1993 року № 06-2100,16-29-699 перерахування проводиться шляхом збільшення розміру відшкодування, що склався на цей час, на коефіцієнт фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідних працівників.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що позивач був травмований і ступінь втрати працездатності йому був встановлений до 1 травня 1992 року, тому при обчисленні середнього заробітку для визначення суми відшкодування втраченого заробітку необхідно брати заробіток за січень-квітень 1992 року.

Проте, відсутність зазначеної довідки в матеріалах справи позбавило можливості суд застосувати вищезазначені норми матеріального права, а отже ухвалити судове рішення по суті позовних вимог.

При цьому необхідно мати на увазі, що Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року № 1100 (1100-97-п) до Правил відшкодування підприємствами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) внесені зміни, якими пункт 28 доповнено абзацом шостим, відповідно до якого перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100% втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного року або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) , перерахунок сум щомісячних платежів, пов'язаних з відсотком втрати працездатності проводиться за час, що не перевищує трьох років, що передували відповідному зверненню працівника.

На вказані обставини зверталася увага суду апеляційної інстанції, проте при вирішені справи вони враховані не були.

За викладених обставин рішення суду апеляційної інстанції не може залишатися в силі, оскільки його ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.