Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово - експлуатаційна контора "Будівельник", про вселення; за позовом третьої особи з самостійними вимогами товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна контора "Будівельник" до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про визнання ордеру недійсним та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 вересня 2012 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2013 року,

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив вселити його в кімнату АДРЕСА_1 та не чинити йому перешкод у користуванні цим житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі ордеру на житлове приміщення № 600 від 15 червня 2008 року, виданого будівельною асоціацією "Облагробуд", він отримав у користування кімнату АДРЕСА_1. Зазначав, що користуючись указаною кімнатою, своєчасно сплачував комунальні послуги. У 2010 році він перебував у службовому відрядженні, тому деякий час не проживав у кімнаті НОМЕР_1. Вказував, що після його повернення відповідач ОСОБА_2 вселилась до кімнати НОМЕР_1 і стверджувала, що у зв'язку із його тривалим не проживанням у кімнаті НОМЕР_1 він втратив право на користування житловою площею. Однак, у зазначеній кімнаті залишилися його особисті речі, але відповідач не надає можливості їх забрати.

У липні 2012 року ТОВ "ЖЕК "Будівельник" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати ордер № 197 від 11 серпня 2010 року на поселення ОСОБА_3 у кімнату АДРЕСА_1 недійсним та виселити її з самовільно зайнятої житлової площі.

Свої вимоги третя особа з самостійними вимогами мотивувала тим, що під час перевірки законності проживання ОСОБА_2 в кімнаті АДРЕСА_1 встановлено, що на підставі ордеру за № 600 від 5 червня 2008 року, виданого будівельною асоціацією "Облагробуд", ОСОБА_1 було надано в користування житлову площу кімнату АДРЕСА_1, де він проживав до серпня 2010 року та своєчасно сплачував всі комунальні послуги. З серпня 2010 року з невідомих підстав до спірної кімнати вселилась ОСОБА_2, яка змінила замки на дверях та категорично відмовляється надавати доступ до помешкання ОСОБА_1 Зазначала, що ОСОБА_2 самовільно зайняла та використовує спірну кімнату.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Вселено ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1.

Позов третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ЖЕК "Будівельник" задоволено.

Визнано недійсним ордер № 197 від 11 серпня 2010 року виданий на поселення ОСОБА_2 у кімнату АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2013 року рішення суду першої інстанції у частині виселення ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про виселення з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення з підстав передбачених ст. 116 ЖК України відмовлено.

У решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні вимог про виселення залишити без змін.

Інші сторони судові рішення, зокрема в частині відмови у виселенні, не оскаржили, тому вони в силу ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, задовольняючи позови, виходив із того, що ОСОБА_1 був позбавлений права користування кімнатою АДРЕСА_1 в порушення вимог ст. ст. 71, 72 ЖК України, а тому його має бути вселено до вказаної кімнати; оскільки ОСОБА_2 самоправно зайняла спірне житлове приміщення, вона підлягає виселенню на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин в цій частині ст. 116 ЖК України, оскільки факт самоправного вселення ОСОБА_2 до спірної кімнати не знайшов підтвердження у ході розгляду справи.

Установлено й це убачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що гуртожиток, в якому знаходиться спірне приміщення, розташований за адресою АДРЕСА_1. Вказана будівля є державною власністю та знаходиться в оперативному управлінні товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна контора "Будівельник".

17 квітня 2008 року ОСОБА_1 від Асоціації "Облагробуд" отримав ордер на право заселення у кімнату АДРЕСА_1

Між Житлово - комунальною конторою Черкаського Облагробуду та ОСОБА_1 16 травня 2008 року було укладено договір найму кімнати у гуртожитку, за умовами якого власник приміщення передав наймачу в тимчасове користування кімнату АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 2 ст. 810 ЦК України підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є обєктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом. Таким чином, відносини, які виникають у звязку з наймом житла, що перебуває у державній або комунальній власності, регулюються Житловим кодексом України (5464-10) та іншими актами житлового законодавства (ч. 1 ст. 3 ЖК України).

Відповідно до ст. 129 ЖК України та п. 10 Розділу II Примірного положення про гуртожитки єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Відповідно до ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Згідно з п. 44 Примірного положення про гуртожитки громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

З матеріалів справи убачається, що договір найму кімнати АДРЕСА_1 було укладено з ОСОБА_1 16 травня 2008 року, строк дії у договорі не визначено.

Згідно з ч. 1 ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

11 серпня 2010 року ОСОБА_2 отримала ордер № 197 на кімнату АДРЕСА_1, тобто під час дії договору найму спірної кімнати, укладеного з ОСОБА_1

Статтями 127, 128, 129 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 на законних підставах був вселений та проживав у кімнаті АДРЕСА_1 дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 вселилась у спірне житлове приміщення на підставі ордеру, який було видано з порушенням вимог закону, а тому ордер № 197 від 11 серпня 2010 року виданий на її ім'я слід визнати недійсним.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином перевіривши докази, дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 вселилась у спірне житлове приміщення на підставі ордеру, який було видано внаслідок неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а тому відсутні підстави щодо її виселення у відповідності до ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Таким чином заочне рішення суду першої інстанції в частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 вересня 2012 року в частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.