2а-14624/12/2670 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими протиправно збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток - 06.03.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 грудня 2010 року № 0001102320/0 та від 23 грудня 2010 року № 0001112320/0.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 26.11.2012 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період із 23 липня по 24 вересня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 01 жовтня 2012 року № 1113/42-10/35839738 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 липня 2010 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2010 року по 31 березня 2012 року, згідно з висновками якого, позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 4536980,00 грн., занижено дохід нерезидента при виплаті доходу нерезидента у вигляді відсотків за договорами позики у загальному розмірі 3099015,90 грн., а також занижено дохід нерезидента при виплаті винагороди за договором від 01 грудня 2010 року № 88-Т/10 у загальному розмірі 4491,00 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 335,81 грн., II квартал 2011 року - 559,69 грн., III квартал 2011 року - 1697,59 грн., IV квартал 2011 року -1897,91 грн., чим порушено п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (також далі за текстом - Закон), п. 160.1 ст. 160 ПК України; не подано за перевіряємий період звіти про виплачені доходи нерезидентам, розрахунки (звіти) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом походження в Україні, чим порушено п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Акт перевірки позивачем оскаржено в адміністративному порядку, але його висновки залишені без змін.

На підставі акту перевірки, 16 жовтня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення № 0001144210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 3694665,00 грн. за основним платежем та у розмірі 356039,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 0001154210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 3103506,90 грн. за основним платежем та у розмірі 284354,02 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

З приводу даних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В акті перевірки міститься висновок відповідача про те, що позивач під час виплати відсотків на користь нерезидентів - общества с ограниченной ответственностью "ПГК-Лизинг" (також далі за текстом - нерезидент-1) та открытого акционерного общества "Первая грузовая компанія" (також далі за текстом - нерезидент-2) зобов'язаний був утримувати податок на дохід у розмірі 10 % від загальної суми відсотків, що сплачуються, за наявності письмового підтвердження, виданого компетентним органом, про те, що вказані нерезиденти є резидентами відповідної країни, у даному випадку Російської Федерації. Однак, в акті перевірки зазначено, що викладене зобов'язання позивач не виконав.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що викладені висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам, оскільки з наявної у матеріалах справи копії листа позивача від 09 листопада 2012 року № ИД/ГД-2646/12 вбачається, що нерезидентом-2 за укладеними з позивачем договорами позики у рамках Генеральної угоди від 12 лютого 2010 року № ДД/Ф-29/10 за період із 2010 року по І квартал 2012 року отримано від позивача проценти у загальному розмірі 4404850,84 доларів США, у тому числі у 2010 році -1374345,23 доларів США, у 2011 році - 247536,11 доларів США, у І кварталі 2012 року -554869,50 доларів США.

Вказані кошти нерезидентом-2 враховано при обчисленні оподатковуваного прибутку за відповідні періоди у складі його позареалізаційних доходів, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, поданих нерезидентом-2 до податкових органів Російської Федерації.

Як пояснили у судових засіданнях представники позивача, такі дії відповідають положенням Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, яка для України набрала чинності 03 серпня 1999 року (далі - Угода).

Згідно з п.п. 103.2, 103.4, 103.10 ст. 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п.п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Згідно з абзацом 1 п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

З аналізу викладених положень вбачається, що можливість регулювання відносин оподаткування між резидентами та нерезидентами передбачено міжнародними договорами.

Крім того, у матеріалах справи містяться довідки Міжрегіональної інспекції Федеральної податкової служби з централізованої обробки даних, якими підтверджується, що нерезидент-2 дійсно розглядався (розглядається) у 2010-2012 роках як юридична особа, яка постійного перебуває на території Російської Федерації з метою застосування Угоди.

Як зазначив у судових засіданнях представник відповідача, така інформація відповідачем не перевірялась.

Згідно з п. 18.1 ст. 18 Закону, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Таким чином, позивач, діючи відповідно до положень Угоди, не порушив положення ПК України (2755-17) .

Згідно зі ст. 1 Угоди, ця Угода застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Згідно зі ст. 11 Угоди, проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Незважаючи на положення п. 2, проценти, які виникають: а) у Росії і сплачувані Уряду України або Національному банку України, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від російського податку; б) в Україні і сплачувані Уряду Росії або Центральному банку Росії, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від українського податку.

Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.

Положення п.п. 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення ст. 7 або ст. 14 цієї Угоди.

Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є будь-який створений в ній орган державної влади, орган місцевого самоврядування або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими і виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у тій Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

З викладених положень вбачається, що податок на дохід нерезидента повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як він має правові підстави на отримання процентів у зв'язку з укладеними ним договорами.

Крім того, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2012 року № К-3546/08, резидент має право не утримувати податок з доходів нерезидента у вигляді процентів, як це передбачено п. 13.2 ст. 13 Закону.

Таким чином, висновок відповідача про неподання позивачем за перевіряємий період звітів про виплачені доходи нерезидента, розрахунків (звітів) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом походження в Україні, є необгрунтованими.

Стосовно здійснення позивачем оподаткування з ПДВ колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Викладені в акті висновки про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за укладеним 01 вересня 2010 року між позивачем та малим приватним підприємством "Доннік" (далі - МПП "Доннік") договором № 01092010 спростовуються наявними у матеріалах справи копіями первинних документів, а саме рахунків-фактур від 10 грудня 2010 року № СФ-10122010 та від 04 січня 2011 року № СФ-04012011, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3112001, № 401001 та додатків до них, у яких детально зазначено інформацію про обсяги наданих МПП "Доннік" послуг.

Крім того, зазначені відповідачем в акті перевірки висновки про відсутність у МПП "Доннік" умов для ведення господарської діяльності, зокрема, технічного персоналу у необхідній кількості, власних основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та на час судового розгляду справи МПП "Доннік" зареєстровано як юридична особа та перебуває на обліку в органах державної податкової служби.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (v0742760-11) (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11.

У ході судового розгляду справи також з'ясовано, що висновок відповідача про протиправність формування позивачем податкового кредиту ґрунтується на переконанні у тому, що позивач не мав права формувати такий кредит на підставі податкових накладних, які мають несуттєві технічні недоліки, а саме розбіжності у технічних відомостях щодо номерів накладних, які містяться у Єдиному реєстрі податкових накладних, з технічними відомостями, зазначеними у реєстрі податкових накладних позивача.

Як пояснили у судових засіданнях представники позивача, про допущення таких технічних недоліків позивач повідомив відповідача шляхом направлення йому службової записки від 22 листопада 2012 року, у якій містились детальні пояснення щодо кожної з податкових накладних.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2012 року у справі № К-9189/08, незначні недоліки в заповнення податкових накладних, одержаних від постачальників, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту, оскільки підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум ПДВ, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Отже, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки у заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Аналогічна позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2009 року № К-12755/07, у якій, зокрема, зазначено, що самі по собі незначні недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження зазначених в ній даних іншими первинними документами.

Таким чином, оскільки технічні недоліки податкових накладних, виписаних позивачу у зв'язку з фактичним здійсненням господарських операцій, не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, особу, якій такі накладні виписані, а також відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ.

Крім того, висновок відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту також є безпідставним, оскільки, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, коригування суми такого кредиту позивачем здійснено у податковій звітності за той самий місяць, у якому розрахунок такого коригування позивачем отримано від його контрагентів. До того ж, про причини неможливості коригування суми податкового кредиту раніше, ніж його здійснено, з незалежних від позивача причин, відповідача повідомлено службовою запискою від 22 листопада 2012 року.

Згідно з п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними,, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, враховуючи, що суми ПДВ, віднесені позивачем до податкового кредиту, підтверджуються відповідними податковими накладними, а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у відповідача законних підстав для складання оскаржуваного рішення.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.