Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Олійник А.С.

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Ступак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Чернігівської міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2013 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, у якому просили визначити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,3024 га, у тому числі під подвір'ям 0,0668 га та садом 0,20053 га, мотивуючи свою вимогу тим, що вони є власниками квартир № НОМЕР_1, НОМЕР_2 за зазначеною адресою, а ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - власниками інших квартир. Дійти згоди щодо користування земельною ділянкою, яка необхідна їм для обслуговування своїх квартир, у добровільному порядку їм не вдалося.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2013 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділено у користування:

власникам квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 997 кв.м, у тому числі під житловою будівлею - 100 кв.м, господарськими будівлями - 62 кв.м, подвір'ям - 245 кв.м, садом - 590 кв.м;

власникам квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 88 кв.м, у тому числі під житловою будівлею - 24 кв.м, господарськими будівлями - 13 кв.м, подвір'ям - 51 кв.м;

власникам квартири НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - земельну ділянку площею НОМЕР_3 058 кв.м, у тому числі під житловою будівлею - 89 кв.м, господарськими будівлями - 54 кв.м, садом - 915 кв.м;

власникам квартири НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 627 кв.м, у тому числі під житловою будівлею - 84 кв.м, господарськими будівлями - 55 кв.м, садом - 488 кв.м.

Подвір'я загальною площею 391 кв.м залишено у спільному користуванні сторін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2013 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що співвласниками кожної з квартир у будинку АДРЕСА_1 у рівних частинах є:

квартири НОМЕР_3 - ОСОБА_9 і ОСОБА_5;

квартир НОМЕР_1, НОМЕР_2 - ОСОБА_3 і ОСОБА_4;

квартири НОМЕР_4 - ОСОБА_8 і ОСОБА_7

Квартири №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_1, НОМЕР_2 у зазначеному будинку відносяться до об'єктів приватизації, визначених ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник не з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян, а з приводу користування земельною ділянкою багатоквартирного житлового будинку, доказів про створення у якому об'єднання співвласників багатоквартирного будинку не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст. 88 ЗК України, дійшов висновку про можливість встановлення такого порядку користування земельною ділянкою, який фактично склався між сторонами.

Погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Прибудинкова територія - це земельна ділянка несадибної житлової забудови, необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель та споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 4 п. 19 постанови від 16 квітня 2004 року N 7 (va007700-04) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з п. 5 ст. 10 Закону від 19 червня 1992 р. N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та на умовах, передбачених ч. 3 ст. 42 ЗК України, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень ч. 3 ст. 88 ЗК України, тобто шляхом отримання в користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

В апеляційній скарзі заявник зазначав, що жилий будинок АДРЕСА_1 не є багатоквартирним, а перебуває у спільній частковій власності кількох співвласників; спірна земельна ділянка не визначена як земельна ділянка за багатоквартирним жилим будинком і знаходиться у користуванні іншої особи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 з посиланням на норми закону стверджувала, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним, квартири №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_1, НОМЕР_2 у зазначеному будинку відносяться до об'єктів приватизації, тому до спірних правовідносин з приводу користування земельною ділянкою, на якій розташовано цей будинок, підлягає застосуванню ч. 2 ст. 42 ЗК України, а земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) . Нормами земельного законодавства України не передбачена можливість передачі у власність чи користування окремих співвласників багатоквартирних будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний жилий будинок) або її частини.

Згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, зміст якого визначений ст. 316 ЦПК України.

Зробивши висновок про те, що підставою для скасування судового рішення і частково задоволення позову є неповнота з'ясування судом першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції не врахував, що норми процесуального права щодо повноти та всебічності розгляду справи (ст. 213 ЦПК України) поширюються як на судове рішення суду першої інстанції, так і на судове рішення суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 307, 316 ЦПК України, належним чином доводів, наведених у апеляційній скарзі та у запереченнях на неї, не перевірив, у рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що підтверджують чи спростовують такі доводи; не визначив обсягу прав сторін відносно земельної ділянки, її правового статусу як прибудинкової території багатоквартирного будинку або земельної ділянки, яка надана для обслуговування житлового будинку чи для інших цілей, виходячи з вимог законодавства, яке діяло на час виділення або надання земельної ділянки; не встановив, чи є спірна земельна ділянка прибудинковою територією, можливість передачі якої у власність окремих громадян законом не передбачена, чи вона є спільною власністю громадян (частковою, що виникла з перелічених у ст. 87 ЗК України підстав або сумісною, що виникла з перелічених у ч. 2 ст. 89 ЗК України підстав), та не зазначивши доказів, якими підтверджуються відповідні обставини, не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню, і дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з такими порушеннями норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції на підставі ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,ційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.вала оскарженню не підлягає.