6-30351св13 Про стягнення заборгованості із заробітної плати за роботу в гірській місцевості - 13.11.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення заборгованості із заробітної плати за роботу в гірській місцевості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 травня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який згодом уточнила, мотивуючи свої вимоги тим, що вона з 15 вересня 2000 року по 14 вересня 2012 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 6 червня 2005 року їй видано посвідчення, згідно з яким вона має статус особи, що проживає й працює у гірському населеному пункті. Посилаючись на Закон України "Про статус гірських населених пунктів України" від 15 лютого 1995 року (56/95-ВР) та постанову Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) , просила стягнути з відповідача на її користь 38 195,83 грн з урахуванням збільшення посадового окладу на 25 відсотків, які відповідач не нараховував і не виплачував.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 травня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 травня 2013 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не є стороною генеральної, галузевої чи регіональної угоди, тому розмір гарантії в сфері оплати праці слід вираховувати із встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Посадовий оклад позивача за період з липня 2005 року по вересень 2011 року більше, ніж на 25 відсотків перевищував розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України "Про Держаний бюджет України", тому вимоги постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) в даному випадку не застосовуються.

З такими висновками повністю погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення попередніх інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 15 вересня 2000 року по 14 вересня 2012 року працювала в публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на різних посадах у філії "Відділення Промінвестбанку в м. Рахові Закарпатської області", яка розташована у м. Рахів Закарпатської області і знаходиться в гірському населеному пункті. ОСОБА_3 має статус особи, яка проживає й працює на території гірського населеного пункту, що підтверджується посвідченням, виданим їй 6 червня 2005 року.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, визначені у ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Зокрема ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" визначає, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.

У разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, які постійно в них працюють, також підлягають підвищенню на 25 відсотків.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати (ч. ч. 1, 2 ст. 95 КЗпП України).

За ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Статтею 4 Закону України "Про оплату праці" визначені джерела коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, та госпрозрахункових підприємств.

Госпрозрахункові підприємства, відповідно до ст. 15 Закону України "Про оплату праці", самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Забезпечення оплати праці працівників, що працюють на підприємствах, розташованих в гірських населених пунктах, вказані підприємства здійснюють за рахунок доходів від своєї діяльності.

Таким чином, оплата праці працівників госпрозрахункових підприємств (організацій), що розташовані на території населених пунктів, яким надано статус гірських, повинна визначатись з урахуванням зазначених норм матеріального права, а положення п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) слід розглядати як загальний підхід до обчислення підвищення тарифних ставок та посадових окладів працівників, які працюють на таких підприємствах, а не визначення кола осіб, які претендують на таку виплату.

При цьому слід враховувати, що відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) на 25 відсотків підвищуються тарифні ставки і посадові оклади працівників, які визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням.

Зі змісту зазначених нормативних актів випливає, що підвищення застосовується до тарифних ставок і посадових окладів, визначених генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням.

На зазначені обставини позивач посилалась у свій апеляційній скарзі та додатково зазначала, що оскільки головою профспілки працівників Промінвестбанку України було підписано генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організації роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, то обрахування належних їй до сплати грошових сум повинно проводитись з урахуванням положень п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) .

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Разом із тим, на порушення зазначених положень закону, суд апеляційної інстанції, відхиляючи апеляційну скаргу, не перевірив доводів апеляційної скарги щодо підписання головою профспілки працівників Промінвестбанку України генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організації роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки; не встановив, чи визначено зазначеною генеральною угодою оклад як мінімальну гарантію в оплаті праці та в якому розмірі, чи підлягав підвищенню оклад позивача, який нараховувався їй відповідно до штатного розпису, та без дослідження угоди власника з трудовим колективом дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, обмежившись лише формальними висновками про ухвалення рішення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною та обґрунтованою, тому така підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.