Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміна О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Парінової І.К.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 06 серпня 2013 року,

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір про отримання ним кредиту в розмірі

250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,8 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Під час дії картки кредитний ліміт неодноразово змінювався та станом на грудень 2008 року становив 2 900 грн. Оскільки ОСОБА_3 припинив погашати кредит, виникла заборгованість у розмірі 8 852 грн 20 коп., яка складається з 2 880 грн 71 коп. - заборгованість за кредитом, 3 070 грн 87 коп. - заборгованість по процентам, 2 240 грн 99 коп. - комісія за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 409 грн 63 коп. - штраф (процентна складова).

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 19 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 6 серпня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 8852 грн 20 коп. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що договір на карткове кредитне обслуговування було укладено на невизначений строк, відповідач із заявою про закриття карткового рахунку не звертався, а тому банк правомірно нараховує відсотки за користування кредитом, комісію за обслуговування карткового рахунку, пеню та штрафні санкції.

Проте погодитись із висновками судів не можна з наступних підстав.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 29 січня 2007 року між банком та

ОСОБА_3 укладено договір на надання кредитного ліміту в розмірі

250 грн із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості.

Правила продовження дій картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені умовами та правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пунктом 9.3 визначає, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах умов вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 подав заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За вимогами частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України).

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, адже пунктами 9.6, 9.7 договору (умов користування кредитною карткою) визначають, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитно картки не продовжується.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди наведених норм закону не врахували та не перевірили, чи свідчать пункти 9.3, 9.4, 9.6, 9.7 кредитного договору про встановлення умов строку дії кредитної карти та початок перебігу строку, з якого дія кредитної карти припиняється, а банк набуває права вимоги за договором, не встановили порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором.

Зокрема, пункті 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дій карти та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу дії карти банк стягує комісію за обслуговування рахунку за тарифами.

Крім того, судами при розгляді справи не враховано роз'яснення, викладені у пункті 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам статтею 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу статті 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від

19 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від

06 серпня 2013 року скасувати.

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.