Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Ткачука О.С.

суддів: Карпенко С.О., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2013 року,

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їй на праві спільної часткової власності належить 7/8 часток жилого будинку по АДРЕСА_1, а відповідачу - 1/8 частка цього жилого будинку. Унаслідок неприязних стосунків з відповідачем спільне володіння, користування та розпорядження зазначеним жилим будинком є неможливим; відповідач житлом забезпечений. Посилаючись на наведене, просила припинити право власності відповідача на 1/8 частку зазначеного жилого будинку та визнати за нею право власності на цю частку.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2013 року, позов задоволено.

Постановлено припинити право власності ОСОБА_4 на 1/8 частку у спільному майні - жилому будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частку вказаного жилого будинку.

Постановлено сплатити ОСОБА_4 з депозитного рахунку суду грошову компенсацію за 1/8 частку в жилому будинку АДРЕСА_1 у сумі 64 331 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2013 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального права і додержання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 365 ЦК України, виходив з того, що частка відповідача у спірному жилому будинку є незначною та не може бути виділена в натурі, припинення права власності відповідача на 1/8 частку спірного жилого будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки він має інше житло.

Такі висновки є правильними.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить 7/8 часток жилого будинку по АДРЕСА_1, зокрема, 5/8 часток жилого будинку з відповідною частиною огорожі відповідно до рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2009 року та 2/8 часток - на підставі договору дарування від 8 листопада 2010 року. ОСОБА_4 є власником 1/8 частки зазначеного жилого будинку на підставі рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2009 року.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2011 року технічної можливості розподілу жилого будинку по АДРЕСА_1 на окремі повноцінні жилі приміщення (квартири) з урахуванням ідеальних часток немає. Дійсна (ринкова вартість) 7/8 часток зазначеного жилого будинку становить 450 315,67 грн, а 1/8 частки - 64 330,81 грн.

Загальні положення про право власності встановлені главою 23 ЦК України (435-15) , згідно з положеннями ст. 321 якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року (475/97-ВР) , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Зі змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та давши правильну оцінку всім зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, та, з урахуванням неприязних відносин між сторонами, спільне володіння і користування будинком є неможливим.

Такого висновку суди дійшли з урахуванням положень ст. 365 ЦК України, а також на підставі проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2011 року № 2472/2473/2474, висновком якої визначено, що технічна можливість розподілу жилого будинку на окремі житлові повноцінні приміщення (квартири) з урахуванням ідеальних часток відсутня.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, в тому числі ч. 2 ст. 365 ЦК України щодо внесення позивачем вартості частки відповідачки на депозитний рахунок суду, а доводи скарги цих висновків суду не спростовують.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції, в силу ч. 1 ст. 337 ЦПК України, відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.