Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "ПІК", ОСОБА_7 про визнання дійсним договору, визнання права власності, визнання договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності недійсними і стягнення коштів,

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати дійсним договір від 28 грудня 2005 року, укладений між ним та закритим акціонерним товариством "ПІК" (далі - ЗАТ "ПІК") щодо інвестування житлового будівництва - квартири АДРЕСА_1 загальною площею 53,11 кв.м; визнати за ним право власності на вказану квартиру; стягнути з позивача на користь ЗАТ "ПІК" вартість спірної квартири, визначену висновком судово-будівельної технічної експертизи ОНДІСЕ № 807 від 28 травня 2010 року у розмірі 147 414 грн., врахувавши перший внесок у розмірі 25 250 грн.; визнати недійсним договір від 06 січня 2006 року № 42 про інвестування будівництва вказаної квартири, укладений між ЗАК "ПІК" та ОСОБА_7 і визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане 24 червня 2010 року ОСОБА_7

Свої вимоги обґрунтовував тим, що інвестиційний договір від 06 січня 2006 року суперечить Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , оскільки договір повинен укладатись через фонди фінансування та фінансові установи, а свідоцтво про право власності видане ОСОБА_7 під час дії ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2008 року про накладання арешту на спірну квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2012 року, позов задоволено. Визнано дійсним укладений 28 грудня 2005 року між ОСОБА_6 та ЗАТ "ПІК" договір інвестування житлового будівництва - квартири АДРЕСА_1 загальною площею 53,11 кв. м і визнано за ОСОБА_6 право власності на цю квартиру. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ЗАТ "ПІК" визначену висновком судово-будівельної технічної експертизи ОНДІСЕ № 807 від 28 травня 2010 року вартість спірної квартири в розмірі 147 414 грн. Визнано недійсними договір від 06 січня 2006 року № 42 про інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 загальною площею 53,11 кв. м, укладений між ЗАТ "ПІК" та ОСОБА_7, і відповідне свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, видане 24 червня 2010 року.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2012 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Заявник просив поновити строк на звернення до суду.

Згідно частин 1, 3 ст. 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. У разі пропущення встановленого строку, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву пpo перегляд судового рішення, може поновити цей строк.

Зі змісту заяви вибачається, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними, а тому вказаний строк має бути поновлений.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

постанову Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року, ухвалену за результатами розгляду справи за позовом про визнання договору про дольову участь у будівництві будинку та свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, визнання права власності на квартиру та виселення з неї;

рішення Верховного Суду України від 03 вересня 2008 року, ухвалене за результатами розгляду справи за позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання добросовісним набувачем, визнання права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину;

ухвалу Верховного Суду України від 10 березня 2011 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про визнання договорів недійсними;

рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, ухвалене за результатами розгляду справи за позовом про визнання права власності, вселення, виселення, визнання недійсним договору інвестування; за зустрічним позовом про визнання недійсним договору та визнання права власності.

Згідно ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відмовляючи у задоволенні позову, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в рішенні від 03 квітня 2013 року керувався тим, що правовідносини, які виникли між сторонами за оспорюваним договором, регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) у редакції від 25 березня 2005 року, ст. 4 якого не передбачала обмежень інвестиційної діяльності щодо об'єктів житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб.

Відмовляючи у позові про визнання договору дійсним, Верховний Суд України в рішенні від 03 вересня 2008 року керувався тим, що оскільки нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу автомобіля не є обов'язковим, підстав для задоволення позову відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України немає.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову, суд касаційної інстанції в ухвалі від 10 березня 2011 року зазначав, що укладенням спірних договорів порушено право позивача, оскільки відчуженими за цими договорами об'єктами було забезпечено його позов у іншій справі.

Відмовляючи у первісному позові та задовольняючи зустрічний позов, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в рішенні від 19 червня 2013 року керувався тим, що договір про співробітництво в інвестуванні будівництва житлових будинків від 29 червня 2005 року укладений неправомочним представником ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат", тому відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України такий договір має бути визнаний недійним.

Згідно із п. 6 Постанови під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Колегія суддів не вбачає неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень в подібних правовідносинах, оскільки обставини справ не є подібними.

Постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року ухвалена за результатами перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2012 року, не є судовим рішенням, на яке заявник може посилатися як на підставу, передбачену пунктом 1 частини першої статті 335 ЦПК України.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року слід відмовити.

Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів

Клопотання ОСОБА_6 задовольнити. Поновити ОСОБА_6 строк на звернення до суду з заявою про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "ПІК", ОСОБА_7 про визнання дійсним договору, визнання права власності, визнання договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності недійсними і стягнення коштів, за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2013 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.