808/1968/16 - 26.01.2017 Прийняття - Юридический Харьков плюс

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорожспецсплав" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Запорожспецсплав") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС України у Запорізькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2016 № 0001041405 та № 0001051405.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.09.2016 позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що у період з 28.04.2016 по 16.05.2016 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Запорожспецсплав" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Едвант Актив" за період з 01.09.2015 по 30.11.2015, за результатами якої складений акт від 23.05.2016 № 40/08-01-14-05/3206847.

Згідно акту перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", що призвело до:

1) заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (рядок 25) на загальну суму 1319800,00 грн., в т.ч. по періодах: вересень 2015 року - на суму 278704,00 грн.; жовтень 2015 року - на суму 540115,00 грн.; листопад 2015 року - на суму 500981,00 грн.;

2) завищення від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 20) на суму 68499,00 грн., в т.ч. по періодах: жовтень 2015 року - на суму 54307,00 грн., листопад 2015 року - на суму 14192,00 грн.;

3) завищення залишку від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24) на суму 82023,00 грн., в т.ч. по періодах: вересень 2015 року - на суму 54629,00 грн.; жовтень 2015 року - на суму 14192,00 грн.; листопад 2015 року - на суму 13211,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено факту здійснення поставок по ланцюгу постачання позивача з контрагентом, а саме: контролюючим органом зазначено, що ТОВ "Едвант Актив" здійснює діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, тому усі операції з купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є безтоварними по ланцюгу до вигодо набувача, таким чином, в первинних документах контрагента позивача зазначені господарські операції, які фактично не відбувались, у зв'язку із чим вони (податкові, видаткові та прибуткові накладні, договори) не мають юридичної сили первинних документів, внаслідок чого ТОВ "Запорожспецсплав" неправомірно формував регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність на підставі таких документів.

Не погоджуючись із висновками викладеними у акті, позивачем на зазначений акт були подані заперечення від 01.06.2016 № 01/06/16, на які було отримано лист-відповідь від 07.06.2016 № 1880/10/08-01-14-05-10, згідної якого висновки акту перевірки є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства України.

На підставі акту та вказаних порушень відповідачем 10.06.2016 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001041405, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 82032,00 грн., у т.ч. вересень 2015 року - на суму 54629,00 грн.; жовтень 2015 року - на суму 14192,00 грн.; листопад 2015 року - на суму 13211,00 грн.;

- № 0001051405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1979700,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1319800,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 659900,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції погодився із твердженням відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка була допитана фахівець по веденню та складанню бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Запорожспецсплав" Капустян Л.Д., яка надала свої пояснення по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Едвант актив". Так, свідок зазначила, що транспортування товару за договором поставки здійснювалось транспортом постачальника до орендованого складу позивача (Договір оренди №1/072015 від 01.07.2015), що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніногорська, буд. 129 А. Також пояснила, що видаткові накладні, виписані згадуваним контрагентом з боку позивача підписані особисто директором підприємства Даниловим С.В.

У подальшому здійснювалось транспортування товару власним транспортом позивача до місця розвантажування, а саме складу за адресою: м. Запоріжжя, вул. М. Краснова, буд. 10А, на якому здійснювалось оприбуткування поставленого товару на підставі прибуткових накладних. Згідно із Довідкою про наявність вантажного автотранспорту на ТОВ "Запорожспецсплав" перебуває три вантажні автомобілі, зокрема, FAM CA 1061R28L5R5, FAM CA3252P2KT1A1, FOTON Auman BI3251.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують наявність витрат на придбання товару.

На час укладання договору із позивачем, його контрагенти був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21.01.2011 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27.03.2012 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договору, видаткові та податкові накладні та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.