Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Гончара В.П., Іваненко Ю.Г.,

Ситнік О.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди,

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що 30 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 115 987 грн зі сплатою 20,04 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 травня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,60 кв. м, яка належить їм на праві спільної сумісної власності, та встановлена ціна предмета іпотеки у розмірів 145 550 грн. ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованості, яка в добровільному порядку не погашена. На підставі викладеного банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів з вищевказаної квартири.

ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вимог зазначив, що кредитор в односторонньому порядку збільшив розмір щомісячних платежів. Крім цього, кредитний договір було укладено в Краснолуцькому відділенні Луганської філії ЗАТ КБ "Приватбанк", яке не є юридичною особою, а тому немало право укладати з ним договір.

Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 14 травня 2012 року відмовлено ПАТ КБ "ПриватБанк" у позові. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано дії службових осіб ПАТ КБ "ПриватБанк", які виразилися у неправомірному нарахуванні відсотків за користування кредитом, нарахуванні суми пені, укладенні кредитного договору від 30 травня 2008 року, протиправними. Визнано недійсним кредитний договір від 30 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк". Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 збитки у подвійному розмірі в сумі 59324 грн 20 коп. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2008 року в розмірі 182 885 грн 28 коп. звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,60 кв. м шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установа, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовим актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, вартість якого складає 145 500 грн. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 з вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку в органа МВС України. У зустрічному позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями апеляційного суду, ОСОБА_3 подав на нього касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року в частині виселення скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті рішення апеляційного суду залишено без змін.

11 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року в частині залишення рішення апеляційного суду без змін з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У допуску до провадження у Верховному Суді України справи за заявою ОСОБА_3 про перегляд судового рішення слід відмовити з наступних підстав.

На підтвердження підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права: а саме: ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та ст. 207, 230, 527, 640 ЦК України, заявник послався та додав копію ухвали Верховного Суду України від 08 грудня 2010 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (v0011740-11) "Про судову практику застосування статей 353 - 360 Цивільного процесуального кодексу України" від 30 вересня 2011 року, постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі та не свідчить про неоднакове застосування норм матеріального права під час вирішення спору по суті, тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України (1618-15) , і на них не може здійснюватись посилання як на підстави, встановлені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року, про перегляд якої ставиться питання, суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог про виселення та передав в цій частині справу на новий судовий розгляд, тобто даною ухвалою в частині позовних вимог про виселення спір остаточно не вирішено, у зв'язку з чим вона не може бути предметом перегляду в цій частині у порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 6 постанови від 30 вересня 2011 року № 11 (v0011740-11) "Про практику застосування статей 353 - 360 Цивільного процесуального кодексу України", заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстав, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, може бути подана за сукупності таких умов: судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права; справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин; має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема: у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню; у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах. Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Зі змісту заяви та долучених до заяви судових рішень, зокрема, ухвали Верховного Суду України 08 грудня 2010 року, не вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки вищевказані рішення суду касаційної інстанції ухвалені у справах, де предмет спору, зміст позовних вимог не є тотожними та ухвалені у справах за різних встановлених судами фактичних обставин, тому у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.