Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,Гримич М.К.,

Савченко В.О., Умнової О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення грошової допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 19 жовтня 2001 року по 30 травня 2003 року та з 22 липня 2003 року по 23 листопада 2012 року працювала директором Ленінської районної у м. Вінниці виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. При звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, у порушення п. 6.5 Положення про умови праці працівників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, їй не було виплачено грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів у зв'язку з її виходом на пенсію.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2013 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Положенням про умови праці працівників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затверджено порядок виплати грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію, проте у виплаті якої позивачці безпідставно відмовлено, хоча при попередніх звільненнях з роботи у зв'язку з виходом на пенсію їй грошова допомога не виплачувалась.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не була державним службовцем, а, відтак, не має права на виплату грошової компенсації у розмірі 10 посадових окладів, як передбачено у Законі України "Про державну службу" (3723-12) . Крім того, суд апеляційної інстанції послався на лист виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про відсутність підстав для виплати позивачці грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що з 19 жовтня 2001 року ОСОБА_1 працювала директором Ленінської районної у м. Вінниці виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), проте 30 травня 2003 року звільнилась у зв'язку з виходом на пенсію. З 02 червня 2003 року по 21 липня 2003 року вона працювала помічником консультанта народного депутата України Петрова В.Б. Після звільнення із цієї посади у зв'язку з виходом на пенсію, вона 22 липня 2003 року влаштувалася на попередню посаду директора Фонду. 26 грудня 2012 року ОСОБА_1 звільнилася з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 послалась на те, що при виході на пенсію відповідач відмовив їй у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, які передбачені до виплати на підставі п. 6.5 Положення про умови праці працівників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25 грудня 2003 року № 127 (далі - Положення).

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив та не спростував доводів суду першої інстанції відносно того, що при звільненні з Фонду 30 травня 2003 року та при звільненні з посади помічника консультанта народного депутата України грошова компенсація, у зв'язку з виходом на пенсію, ОСОБА_1 не виплачувалася. Також апеляційний суд не навів у рішенні належних доказів відсутності підстав для виплати позивачці грошової компенсації при виході на пенсію та безпідставно визнав беззаперечним доказом міркування виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, викладені у листі від 23 листопада 2012 року.

Тобто, рішення апеляційного суду ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Крім того, відповідно ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхові встановлено, що фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Отже, у відповідних правовідносинах виконавчі дирекції Фондів соціального страхування, їх робочі органи виступають як суб'єкти владних повноважень у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому грошова допомога у зв'язку з виходом на пенсію виплачується з Державного бюджету України.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Проте апеляційний суд не перевірив, чи не поширюється юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212, 213, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2013 року скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.