6-12237св13 Про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними - 07.08.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними; за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2013 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 05 серпня 2008 року уклав із публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") кредитний договір, на забезпечення виконань умов якого того ж дня уклав із банком договір іпотеки. Крім того, 05 серпня 2008 року банк уклав із ОСОБА_2 договір поруки. Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року банк передав право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки товариству з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (ТОВ "ОТП Факторинг Україна"). Посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору банк не дав йому графіка платежів із зазначенням сукупної вартості кредиту, а також на те, що його дружина не давала дозволу на передачу їхньої спільної сумісної власності в іпотеку, позивач просив: припинити його зобов'язання за кредитним договором від 05 серпня 2008 року або визнати його недійсним; припинити його зобов'язання за договором іпотеки або визнати цей договір недійсним; стягнути з нього на користь відповідача суму тіла кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 375 303 грн. 45 коп.; виключити з державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки від 05 серпня 2008 року; виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження предмета іпотеки.

У липні 2012 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 05 серпня 2008 року, укладеного з ПАТ "ОТБ Банк", ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 38 367 доларів США. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів основну заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 939, 95 доларів США та пеню у розмірі 561 187 грн. 23 коп.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 939,95 доларів США та пеню у розмірі 561 187 грн. 23 коп. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2013 року рішення районного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог скасовано. Зустрічний позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" достроково основну заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 787,41 доларів США, заборгованість за строковими та простроченими відсотками у розмірі 11 152,54 доларів США, що еквівалентно 390 540 грн. 80 коп. та пені у розмірі 40 тис. грн. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 не оскаржено, тому в цій частині в касаційному порядку не переглядається (ст. 355 ЦПК України)

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи зустрічний позов та стягуючи з відповідачів заборгованість за кредитним договором, суд послався на те, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору в частині сплати поточних платежів, що спричинило виникнення заборгованості, а ОСОБА_2 як поручитель указану заборгованість не погасила.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив із того, що банк та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" пропустили строк пред'явлення вимоги до поручителя, що є підставою для припинення поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. Крім того, зменшуючи пеню, яка підлягає стягненню з боржника, суд апеляційної інстанції послався на те, що її розмір перевищує суму заборгованості за кредитом, а, відтак, має бути зменшена на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 05 серпня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 38 367 доларів США на строк до 05 серпня 2023 року. На забезпечення виконання кредитного договору він того ж дня уклав із ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого за цим договором відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", договір іпотеки. Також на забезпечення виконання умов кредитного договору банк 05 серпня 2008 року уклав із ОСОБА_2 договір поруки.

Пред'являючи зустрічний позов, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" посилалось на те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував умови кредитного договору та допустив прострочку платежів, у результаті чого за ним утворилася заборгованість зі сплати кредиту та нарахована пеня за порушення зобов'язання, які боржник та його поручитель не погасили.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4.1.1 кредитного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки.

За правилами ч. 3 ст. 551 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Проте апеляційний суд на указане уваги не звернув, не перевірив та у рішенні не зазначив, чи подавав ОСОБА_1 заяву про зменшення розміру нарахованої пені за порушення умов кредитного договору, а, відтак, чи є у суду підстави для зменшення її розміру. Матеріали справи також не містять заяви ОСОБА_1 про зменшення розміру нарахованої пені.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку про припинення поруки ОСОБА_2, оскільки строк звернення з вимогою до поручителя має обчислюватись із дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Так, у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що відповідно до частини четвертої ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України належним чином не встановив настання строку виконання основного зобов'язання в повному обсязі, зокрема строку визначеному кредитним договором для повернення кредиту або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212, 213, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування.