Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,Гримич М.К.,

Савченко В.О., Умнової О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 березня 2013 року,

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 07 серпня 2008 року, укладеного з ПАТ "Сведбанк", ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 70 тис. доларів США. Того ж дня на забезпечення виконання умов кредитного договору банк уклав із ОСОБА_2 договір поруки. У результаті порушення умов кредитного договору утворилася заборгованість. 25 травня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" придбав право вимоги за указаним кредитним договором, а 15 червня 2012 року передав це право вимоги позивачеві. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 449 749 грн. 64 коп.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 березня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ "Альфа-Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Альфа-Банк" просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів факту відступлення йому права вимоги за кредитним договором, укладеним ПАТ "Сведбанк" з ОСОБА_1

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 07 серпня 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 70 тис. доларів США. На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_2 договір поруки.

Пред'являючи позов, ПАТ "Альфа Банк" посилався на те, що 25 травня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" придбав у ПАТ "Сведбанк" право вимоги за указаним кредитним договором, а 15 червня 2012 року передав це право вимоги йому на підставі договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

ПАТ "Альфа Банк" надіслало ОСОБА_1 повідомлення про відступлення йому права вимоги щодо кредитного договору від 07 серпня 2008 року, укладеного нею з ПАТ "Сведбанк" (а.с. 97-98).

У зв'язку з наявністю сумнівів у належності поданих позивачем доказів, суд першої інстанції листом від 29 жовтня 2012 року витребував у нього належним чином завірений договір купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" (а.с. 113). При цьому суддею надано строк для виконання вимог цього листа до 12 листопада 2012 року.

Так, відповідь з копією договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року позивач надіслав 12 листопада 2012 року, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 178-179). Проте суд першої інстанції, не перевіривши виконання позивачем вимог, викладених у листі від 29 жовтня 2012 року, не дотримавшись загальновідомих умов поштового обігу та положень ч. 6 ст. 70 ЦПК, ухвалив передчасне рішення про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позову.

Не перевіривши доводів позивача про відступлення права вимоги та правомірності його вимог про стягнення з відповідачів кредитної заборгованості, суд фактично ухилився від вирішення спору по суті, порушене право позивача залишилось незахищеним, крім того, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи та норми права, які регулюють ці правовідносини.

Апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув та їх не виправив, чим порушив ст. ст. 303, 315 ЦПК України.

Крім того, суди не звернули уваги на положення ч. 1 ст. 516 та ч. 2 ст. 517 ЦК, згідно з якими згода боржника на заміну кредитора у зобов'язанні не потрібна, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржником доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, суду також слід було з'ясувати, чи отримував боржник докази переходу прав у зобов'язанні до нового кредитора.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 березня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.