Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Парінової І.К., Дьоміна О.О.Ситнік О.М.розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що в період з 25 грудня 2009 року по 30 серпня 2011 року він виконував обов'язки керуючого санацією закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" (далі - ЗАТ "ВТФ "Радосинь"). Посилаючись на те, підприємство не здійснило з ним остаточний розрахунок на момент звільнення, просив стягнути невиплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2013 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнутого на його користь з ЗАТ "ВТФ "Радосинь" заборгованість по заробітній платі в сумі 11 132 грн 38 коп., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 1 941 грн 57 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 69 649,00 грн та моральну шкоду в сумі 1 488 грн 01 коп.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та вірно виходив з того, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суди з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Оскільки зі змісту касаційної скарги не вбачається порушення судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.