Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Савченко В.О. Умнової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Уманського комунального підприємства "Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1" до ОСОБА_1 про зобов'язання споживача на укладення договору про надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій за касаційною скаргою Уманського комунального підприємства "Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1" на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 березня 2013 року,

У вересні 2011 року Уманське комунальне підприємство "Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання споживача на укладення договору про надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій.

В обгрунтування позову посилалось на те, що рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 27 липня 2006 № 369 Уманське комунальне підприємство ремонтно-експлуатаційне управління № 1 є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій державного житлового фонду для споживачів, які мешкають у будинку АДРЕСА_1.

Зазначало, що на неодноразові звернення до відповідачки з пропозицією укласти договір про надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, розроблений згідно типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого в установленому законом порядку, остання ухиляється від свого обов'язку, ніяких відповідей на звернення позивача не надає, тому останній звернувся до суду.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 6 березня 2013 року, позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій є двостороннім договором, тому відповідно до положень частин 1, 3 ст. 626, ч. 1 ст. 638 ЦК України не може бути укладеним, так як сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Проте даний висновок суперечить наявним у справі доказам.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно довідки виконавчого комітету Уманської міської ради від 6 вересня 2011 № 1164 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 27 липня 2006 № 369 комунальне підприємство "Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1" є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій державного житлового фонду для споживачів, які мешкають у будинку АДРЕСА_1. Цей будинок перебуває на балансі КП.

Рішенням Уманської міської ради від 25 вересня 2008 року затверджено тариф на послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій комунальної власності для населення та підприємств, установ та організацій з переліком основних послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій.

Апеляційним судом встановлено, що умови договору, запропонованого позивачем для підпису відповідачці, повністю відповідають умовам Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 (529-2009-п) . Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі - Закон) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Цивільний кодекс України (435-15) , у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627, ЦК України (435-15) визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України (435-15)

разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін, а відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст., ст. ст. 627 630 ЦК України та статтям 19 Вирішуючи спір, суд у порушення вимог статей 212, 214 ЦПК України не встановив чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту вимогам закону, оскільки серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом із тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. 15 ЦК України (435-15) , ст. ст.ЦПК України (1618-15) ) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог статей 303, 312 ЦПК України

Оскільки при ухваленні судом порушені норми процесуального права та не застосовані норми матеріального закону, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Уманського комунального підприємства "Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1" задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.