6-656св13 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 31.07.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції на рішення апеляційного суду Луганської області від 04 грудня 2012 року,

У листопаді 2011 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції звернулося до суду з позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет іпотеки, за іпотечним договором, укладеним 08 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1, а саме: на нежитлову будівлю, промислову базу загальною площею 2753,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вирішити питання про відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що боржник належним чином кредитних зобов'язань не виконує, станом на 01 листопада 2011 року існує кредитна заборгованість в розмірі 345 443,67 доларів США, яку ОСОБА_1 в добровільному порядку погашати відмовляється.

За клопотанням представника позивача ухвалою Лутугинського районного суду Луганської області від 29 березня 2012 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 який на момент розгляду справи в суді є власником спірного предмета іпотеки.

Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 23 травня 2012 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2008 року в розмірі 345 443,67 доларів США та 8 074 грн 34 коп. пені, що нарахована станом на 01 листопада 2011 року, на користь позивача звернуто стягнення на зазначений вище предмет іпотеки який перебуває у власності ОСОБА_2

Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 1 411 грн 50 коп. судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі кредитного договору від 08 травня 2008 року відповідач ОСОБА_1 отримав у публічному акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль" кредит в розмірі 336 630 доларів США, який зобов'язався повернути щомісячними платежами зі сплатою 14,5 % за користування кредитом до 07 травня 2018 року. У цей же день, для забезпечення кредитних зобов'язань боржника між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким останнім передано в іпотеку нерухоме майно у вигляді нежитлової будівлі - промислова база загальною площею 2753,7 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, заставною вартістю 2 538 591 грн.

Оскільки боржник свій обов'язок по поверненню суми кредиту не виконував неналежним чином, за ним, станом на 01 листопада 2011 року, рахувалася кредитна заборгованість у розмірі 345443,67 доларів США (еквівалент 2 755 604 грн 16 коп.) та пеня в розмірі 8 074 грн 34 коп.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, кредитним договором, додатковими угодами до нього, договором іпотеки, розрахунком заборгованості.

На час розгляду судом першої інстанції даної справи вказаний вище предмет іпотеки за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченим приватним нотаріусом Лутугинського нотаріального округу 11 листопада 2011 року, вибув з власності боржника ОСОБА_1 та перейшов у власність залученого до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався нормами ст. ст. 23, 33, 35, 39 Закону України "Про іпотеку" і виходив з того, що ОСОБА_2, з моменту набуття ним власності на предмет іпотеки набув і статусу іпотекодавця з усіма правами та обов'язками іпотекодавця ОСОБА_1 Права позивача підлягають захистові у обраний ним спосіб, оскільки задоволені позовні вимоги ґрунтуються на зібраних у справі доказах та нормах чинного законодавства України.

Ухвалюючи у справі нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що до у даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" щодо збереження дійсності іпотеки у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, оскільки перехід права власності на цей предмет іпотеки - спірне нерухоме майно, від відповідача ОСОБА_1 відбувся не за його бажанням зі згоди іпотекодержателя, а у порядку виконання судових рішень, шляхом звернення стягнення для погашення боргів цього ж відповідача у тому числі і перед позивачем за вказаним кредитним договором у рамках справи про банкрутство.

До таких висновків апеляційний суд дійшов на підставі постанови господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року (а. с. 105), якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а також на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року про затвердження ліквідаційного балансу, якою затверджено звіт ліквідатора та визнано вимоги кредиторів що були заявлені до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 після визнання його банкрутом (а. с. 138-139).

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Зі змісту зазначеного вище кредитного договору від 08 травня 2008 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав його як фізична особа на споживчі цілі. Крім того, при укладенні іпотечного договору від 08 травня 2008 року на спірне нерухоме майно ОСОБА_1 передавав в іпотеку таке нерухоме майно як фізична особа. В момент передачі майна за вказаним вище іпотечним договором заборони на розпорядження ним накладено не було (а. с. 10-46).

Таким судовим рішення надано оцінки судом першої інстанції, який дійшов до обґрунтованих висновків що основний кредитний договір, додаткові договори до нього та іпотечний договір укладено ОСОБА_1 як фізичною особою і вони не відносяться до господарських договорів суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, а також до судових рішень, ухвалених в рамках ліквідаційної процедури фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Позивач, як сторона, не брав участі у розгляді справи, за результатами розгляду якої постановлено ухвалу господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року, ніяких обставин щодо прав та обов'язків ОСОБА_1, що випливають із зазначеного вище кредитного договору від 08 травня 2008 року і договору іпотеки встановлено цим судовим рішенням не було. Така ухвала не може свідчити про припинення зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 за наведеним кредитним договором перед позивачем.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на нормах ст. 3 Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Районним судом надано повної та об'єктивної оцінки зібраним у справі доказам, вірно встановлено характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212- 214 ЦПК України, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції, як того вимагає ст. 339 ЦПК України.