6-45551св14 Про поділ спадщини та визнання права власності на частки у спадковому майні - 29.04.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, інтереси яких представляє ОСОБА_8, про визнання відмови від отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя недійсною, визнання права власності, поділ майна, визначення часток у майні, визначення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спадщини та визнання права власності на частки у спадковому майні, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності як за одним із подружжя на 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, виділення в натурі приміщень із житлового будинку літ. "А,а" та господарчих будівель і споруд, що припадають на її частку у спільному майні подружжя, та визначення порядку користування земельною ділянкою. У липні 2014 року позов доповнила вимогою про визнання недійсною її відмови на видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у заяві, поданій до Кобеляцької державної нотаріальної контори 23 серпня 2013 року.

У лютому 2014 року ОСОБА_8, діючи як законний представник неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7, подала зустрічний позов, в якому просила визнати спірний будинок об'єктом спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 та визнати за неповнолітніми дітьми спадкодавця право на 1/4 частки вказаного будинку за кожним.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_8 в інтересах неповнолітніх дітей задоволено частково.

Визнано недійсною заяву ОСОБА_3, подану до Кобеляцької державної нотаріальної контори 02 вересня 2013 року, про відмову від видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, що засвідчена приватним нотаріусом Кобеляцького районного нотаріального округу Русняк Л.І. 23 серпня 2013 року за реєстровим № 1847.

Визнано за ОСОБА_3 право власності як за одним із подружжя на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, та виділено в натурі відповідних будівель та споруд на загальну суму 102 847 грн, що складає 47/100 часток будинку (на плані зафарбовано в червоний колір).

На решту будівель і споруд у будинку АДРЕСА_1, що складає 57/100 частки будинку (на плані зафарбовано в синій колір), в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 визнано право власності в рівних частках на 57/400 частки за кожним: за матір'ю спадкодавця - ОСОБА_5 та його синами - ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Виділено в натурі у спільне користування ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 57/100 частки будинку - відповідні будівлі та споруди на загальну суму 134 606 грн (на плані зафарбовано в синій колір).

Здійснено розподіл земельної ділянки.

Виділено ОСОБА_3 земельну ділянку площею 295 кв. м (на плані зафарбовано в червоний колір) та ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в спільне користування - земельну ділянку площею 285 кв. м (на плані зафарбовано в синій колір) з описанням відповідних меж земельних ділянок.

У порядку розподілу судових витрат зі сплати судового збору стягнуто з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 257 грн 12 коп. з кожного на користь позивача ОСОБА_3; з відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - по 112 грн 17 коп. з кожного з відповідачів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2014 року змінено в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову ОСОБА_3 та задоволення зустрічного позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що з 23 листопада 1986 року позивачка ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_10

Під час шлюбу за спільні сумісні кошти подружжям ОСОБА_10 та ОСОБА_3 був збудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

10 жовтня 1995 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було розірвано.

У 1996 році ОСОБА_10 та ОСОБА_3 в добровільному порядку провели фактичний розподіл вказаного домоволодіння на дві частини та кожен із співвласників проводив добудови та переобладнання у використовуваній ним частині, однак будь-яка юридична реєстрація такого поділу проведена не була.

На підставі рішення виконавчого комітету Кобеляцької міської рада Кобеляцького району Полтавської області від 19 листопада 2010 року ОСОБА_10 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2010 року на спірний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої відповідно до ст. 1218 ЦК України увійшли усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема право на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 580 кв. м по АДРЕСА_1.

Спадкоємцями першої черги за законом померлого, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є його матір ОСОБА_5, повнолітній син ОСОБА_4, та неповнолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, інтереси яких у справі представляє ОСОБА_8

02 вересня 2013 року до Кобеляцької державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Кобеляцького нотаріального округу Русняк Л.I. 23 серпня 2013 року, про те, що заявник, маючи право на частку в спільному майні подружжя, на видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя не претендує (незалежно від складу спадкового майна), яка подана внаслідок помилки заявника, оскільки заявникові були роз'яснені лише наслідки ст. ст. 1273- 1275 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що спірний будинок було набуто спадкодавцем шляхом будівництва на земельній ділянці, що була виділена для цієї мети, в період шлюбу та за спільні кошти подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_3, та належав їм на праві спільної сумісної власності. Після припинення шлюбних відносин, у 1996 році, ОСОБА_10 та ОСОБА_3 визначили порядок користування спільним майном та земельною ділянкою, фактично розділили вказаний будинок на дві окремі квартири та встановили межі земельної ділянки, що припадає на 1/2 частки кожного із співвласників.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. ст. 22, 23, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. ст. 16, 17 Закону України "Про власність", ст.ст. 112, 118 ЦК Української РСР, що діяли на час будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 ст. ст. 368, 369, 370 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний будинок було побудовано з 1986 по 1992 роки під час шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_3

30 листопада 2010 року ОСОБА_10 отримав свідоцтво про право власності на спірний будинок.

Визнаючи за ОСОБА_3 право власності як за одним із подружжя на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що свідоцтво про право власності на спірний будинок від 30 листопада 2010 року як за життя ОСОБА_10 так і після його смерті незаконним не визнавалось.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 3 ст. 29 КпШС України, ч. 2 ст. 72 СК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не визначив моменту виникнення у позивачки права на позов.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неповнолітніми та в силу ст. 29 ЦПК України не набули цивільної процесуальної дієздатності, а тому не можуть нести обов'язки сторони.

Разом із тим резолютивна частина рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ч. 4 ст. 215 ЦПК України, оскільки не містить висновку суду.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.