Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І., суддів: Кадєтової О.В., Леванчука А.О., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання наступного набувача іпотекодавцем та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2014 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, в якому просило визнати відповідача ОСОБА_7 іпотекодавцем за договором іпотеки № 12/07-01/0219 від 30 квітня 2009 року та договором іпотеки № 703/1-07 від 1 жовтня 2007 року; звернути стягнення на нерухоме майно - нежитлову будівлю в літ. "А-2", загальною площею 1354,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 19,7 кв. м.; задовольнити за рахунок вищевказаних предметів іпотеки їхні вимоги за кредитними договорами № 010-2/07/1-1071-07 від 1 жовтня 2007 року, № 010-2/07/1-0098-08 від 7 лютого 2008 року та № 010-2/07/1-1320-07 від 14 грудня 2007 року, що укладені у межах генеральної кредитної угоди № 703 від 1 жовтня 2007 року по погашенню заборгованості, яка виникла за вказаними кредитними договорами та яка станом на 15 жовтня 2013 року становить 1 203 031,24 доларів США, що за курсом НБУ було еквівалентно 9 615 828 грн 70 коп.; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме застосувати процедуру продажу предметів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, зазначивши, що початкова ціна встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна у виконавчому провадженні.

Позивач посилався на те, що 1 жовтня 2007 року між ПAT "Райффайзен Банк Аваль" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 було укладено генеральну кредитну угоду № 703, на підставі якої укладені три кредитні угоди № 010-2/07/1-1071-07 від 1 жовтня 2007 року, № 010-2/07/1-0098-08 від 7 лютого 2008 року та № 010-2/07/1-1320-07 від 14 грудня 2007 року. У забезпечення зобов'язання позичальника за генеральною кредитною угодою, між сторонами було укладено два договори іпотеки, а саме: договір іпотеки № 703/1- 07 від 1 жовтня 2007року, предметом якого є нежитлова будівля в літ. "А-2", загальною площею 1354,3 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_2, що належить іпотекодавцю фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 на праві власності, а також договір іпотеки № 12/07-01/0219 від 30 квітня 2009 року предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 19,7 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_8

З січня 2012 року ОСОБА_8 не виконує свої договірні зобов'язання, у зв'язку з цим йому направлялися неодноразово письмові вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, які залишилися невиконаними.

Постановою господарського суду Харківської області від 24 липня 2012 року, у справі № 5025/1668/12, фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Самойленко О.М., яка 18 травня 2012 року уклала з відповідачем ОСОБА_7 два договори купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 та однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 19,7 кв. м.

Таким чином, власником майна стала ОСОБА_10, яка набула як право власності на майно, так і обов'язки, що пов'язані із обтяженням його іпотекою - забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_8

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2014 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_7 іпотекодавцем за договором іпотеки від 30 квітня 2009 року № 12/07-01/0219 та за договором іпотеки від 1 жовтня 2007 року № 703/1-07. Звернуто стягнення на нерухоме майно - нежитлову будівлю в літ. "А-2" загальною площею 1 354,3 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_2 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Задоволено за рахунок цих предметів іпотеки вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" станом на 15 жовтня 2013 року за кредитним договором № 010-2/07/1-1071-07 від 1 жовтня 2007 року, № 010-2/07/1-0098-08 від 7 лютого 2008 року та № 010-2/07/1-1320-07 від 14 грудня 2007 року, що укладені у межах генеральної кредитної угоди № 703 від 1 жовтня 2007 року у розмірі 1203031,24 доларів США, що було еквівалентно станом на момент стягнення заборгованості 9 615 828 грн 70 коп. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме вказано застосувати процедуру продажу предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, та зазначено, що початкова ціна встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна у виконавчому провадженні. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають цим вимогам.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 жовтня 2007 року між ПAT "Райффайзен Банк Аваль" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 було укладено генеральну кредитну угоду № 703, на підставі якої укладені три кредитні угоди № 010-2/07/1-1071-07 від 1 жовтня 2007 року, № 010-2/07/1-0098-08 від 7 лютого 2008 року та № 010-2/07/1-1320-07 від 14 грудня 2007 року. У подальшому до генеральної угоди та вказаних кредитних договорів були укладені додаткові угоди, які уточнювали розмір заборгованості та графіки погашення кредиту.

У забезпечення зобов'язання позичальника за генеральною кредитною угодою, між сторонами було укладено два договори іпотеки, а саме: договір іпотеки № 703/1- 07 від 1 жовтня 2007року, предметом якого є нежитлова будівля в літ. "А-2", загальною площею 1354,3 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_2, що належить іпотекодавцю фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 на праві власності, а також договір іпотеки № 12/07-01/0219 від 30 квітня 2009 року предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 19,7 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_8

З січня 2012 року ОСОБА_8 не виконує свої договірні зобов'язання, а саме не сплачує кредитні кошти та нараховані проценти. У зв'язку з цим банком неодноразово направлялися йому письмові вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, які залишилися позичальником кредитних коштів без виконання.

Постановою господарського суду Харківської області від 24 липня 2012 року, у справі № 5025/1668/12, фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Самойленко О.М. 18 травня 2012 року Самойленко О.М. уклала два договори купівлі-продажу нерухомого майна з відповідачем ОСОБА_7, яка придбала нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 19,7 кв. м.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку", дійшов висновку про те, що оскільки набувачем майна за вказаними вище договорами купівлі-продажу стала ОСОБА_7, то до останньої перейшли всі права на нерухоме майно, в тому числі обов'язки іпотекодавця. Іпотека для відповідача ОСОБА_7 є дійсною. З урахуванням норм ст. 33 Закону України "Про іпотеку", позивач ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна виходячи із наступного.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 грудня 2014 року, у справі № 6-201цс14, статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У відповідності до цієї правової позиції Верховного Суду України, суди належним чином не з'ясували та не перевірили чи були наявними обтяження в Реєстрі відомостей про обтяження майна іпотекою на час відчуження майна в процесі ліквідаційної процедури.

Від з'ясування цього питання залежить правопідставність застосування до спірних правовідносин положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди залишили поза увагою вищенаведене, а тому оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.