Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку з урахуванням індексації та компенсації за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 18 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року,

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим згодом позовом до державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" (далі - ДП "ДНД та ПВІ "НДІпроектреконструкція") про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку з урахуванням індексації та компенсації.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з квітня 2004 року працювала у відповідача на посаді техніка, 1 червня 2011 року її звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, проте при звільненні не було виплачено вихідну допомогу, яку відповідач перерахував їй лише 21 червня 2012 року на підставі рішення суду про стягнення суми вихідної допомоги в розмірі 1 390 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 18 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідають.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, оскільки такий розрахунок ДП "ДНД та ПВІ "НДІпроектреконструкція" при звільненні ОСОБА_1 проведено вчасно й у повному розмірі, а вихідна допомога за своєю правовою природою до заробітної плати не відносить й може бути виплачена у будь-який час.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 26 квітня 2004 року працювала в ДП "ДНД та ПВІ "НДІпроектреконструкція".

Наказом № 38-к від 1 червня 2011 року позивачку звільнено з посади техніка ІІ категорії, у зв'язку із скороченням посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Цього ж дня на картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано компенсацію відпустки за травень 2011 року в сумі 584 грн. 09 коп. та 2 червня 2011 року - заробіток за червень 2011 року в розмірі 54 грн. 65 коп.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 21 червня 2012 року з відповідача на користь позивачки стягнуто вихідну допомогу в сумі 1 390 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату працю" (v0013700-99) установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено й не заперечувалося сторонами, що позивачці при звільненні не була виплачена вхідна допомога.

Проте в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не врахували того, що вихідна допомога входить до сум, які мають бути виплачені працівникові у день його звільнення та наявність вини відповідача щодо невиплати вчасно такої допомоги й дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню з передачею справи новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 18 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.