Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В.,

суддів: Журавель В.І., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 06 вересня 2012 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачі незаконно, самоправно знесли належну ОСОБА_3 надвірну будівлю літ. "В", яка припадала на ј частини будинку АДРЕСА_1, співвласниками якого є також ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 Уточнивши позов, просили поновити порушене право власника ОСОБА_3, користувачів ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_9, які зареєстровані у зазначеному будинку, стягнути солідарно з відповідачів витрати, понесені на оплату за проживання у гуртожитку, а також витрати, які необхідні для зведення нового житлового будинку замість знесеного у розмірі 150 000 грн. Крім того, просили стягнути на користь неповнолітньої ОСОБА_9 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 06 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування майнових збитків у розмірі 112 000 грн, витрати за проведення експертизи у розмірі 982 грн, судовий збір у розмірі 1 369 грн 90 коп., а всього - 114 351 грн 90 коп.; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, на підтвердження своїх доводів, не надано суду: правовстановлюючих документів на будівлю АДРЕСА_1; доказів на підтвердження вартості знесеної будівлі. При цьому, суд дійшов висновку про те, що наданий позивачами технічний паспорт на вказаний будинок не є правовстановлюючим документом та не підтверджує право власності позивача ОСОБА_3 на ј частини вказаного будинку. Крім того, суд виходив з недоведеності вимог позову про відшкодування моральної шкоди, а також відсутності підстав для розгляду вимог позову відносно неповнолітньої ОСОБА_9, яка участі у цій справі не приймала.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_5 знесла належну ОСОБА_3 на праві власності будівлю флігелю, яка складає ј частини вищевказаного будинку, тому повинна компенсувати завдані збитки у вигляді вартості будівлі у розмірі 112 000 грн. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні решти вимог позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачі з власної ініціативи, починаючи з 2003 року, не проживали у вказаному будинку, крім того, "сторони домовилися про компенсацію знесеної власності позивача."

Проте, із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 від 13 травня 1986 року, виданого Ленінським міським бюро технічної інвентаризації у м. Севастополі, співвласниками цього житлового будинку є ОСОБА_10 (1/4 частини), ОСОБА_6 (3/10 частини), ОСОБА_8 (3/10 частини), ОСОБА_3 (1/4 частини), ОСОБА_5 (1/5 частини) (а. с. 12-15).

Зокрема, згідно з даними вказаного технічного паспорту право власності ОСОБА_3 виникло на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 1986 року, зареєстрованого в реєстрі за № І-3609. Вказаний договір міститься на а. с. 7-8.

З огляду на вказане, апеляційний суд правильно встановив, що ОСОБА_3 є власником 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1.

Разом з тим, у письмовій розписці від 25 березня 2003 року, яка міститься на а. с. 38, вказано, що ОСОБА_11 продає ОСОБА_5 флігель по АДРЕСА_1, який знаходиться в аварійному стані, погоджується на його знесення за умови придбання їй кімнати.

Згідно з розпискою, яка міститься на а. с. 39, ОСОБА_11 продає ОСОБА_5 флігель по АДРЕСА_1, який знаходиться в аварійному стані, вартістю 800 доларів США, погоджується на його знесення за умови отримання кімнати у будь-якому районі міста.

З огляду на вищевказане, не є безспірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що на підставі письмової домовленості ОСОБА_3 погодилася на знесення ОСОБА_5 належного їй на праві власності нерухомого майна - будівлі флігелю, а остання зобов'язалася компенсувати їй втрачену власність шляхом придбання їй житлової кімнати, оскільки вказаний висновок не узгоджується зі змістом вищезазначених розписок.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд, як на державний орган, покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

На порушення вищевказаного, суди першої й апеляційної інстанції у повній мірі не з'ясували правової природи заявленого позову, виходячи зі змісту вищезазначених розписок, не встановили, які саме правовідносини виникли між сторонами у справі та чи правильно обрано позивачем спосіб захисту порушеного права в силу вимог ст. 16 ЦК України.

Разом з тим, частиною 3 статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, на порушення вищевказаного суди при розгляді справи не врахували обставини, встановлені рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 24 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_10, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_8, Севастопольська міська державна адміністрація, фонд комунального майна Севастопольської міської ради, про припинення права власності (а. с. 16-18), а також рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 02 листопада 2005 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Таким чином, на порушення вимог ст. ст. 212 - 215, 303- 304 ЦПК України суди у повній мірі не визначилися з характером спірних правовідносин, не встановили дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, що призвело до порушення норм процесуального права, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 червня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 06 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.