6-3908св15 Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії - 29.04.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Дніпропетровській області та Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2015 року,

У лютому 2012 року Дніпропетровська міська рада звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1256 га по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську шляхом зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна: літ. А-1 будівля кафе, літ. Б навіс, літ. В навіс (тимчасовий), літ. З навіс (тимчасовий), літ. І навіс (тимчасовий), літ. К туалет, літ. Л навіс (тимчасовий), № 1, 3 хвіртки, № 2 огорожа та І-ІІІ мостіння, які належать відповідачам на праві власності по 1/2 кожному; зобов'язати відповідачів повернути Дніпропетровській міській раді за актом приймання-передачі самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1256 га за вказаною адресою у місячний термін шляхом знесення будинків, будівель і споруд, які розташовані на земельній ділянці: літ. А-1 будівля кафе, літ. Б навіс, літ. В навіс (тимчасовий), літ. З навіс (тимчасовий), літ. І навіс (тимчасовий), літ. К туалет, літ. Л навіс (тимчасовий), № 1, 3 хвіртки, № 2 огорожа та І-ІІІ мостіння, та приведення цієї земельної ділянки до попереднього стану за їх рахунок; усунути перешкоди Дніпропетровській міській раді в користуванні земельною ділянкою площею 0,2399 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розташовані чотири тимчасові палатки для відвідувачів, два металевих кіоски для обслуговування будівель та споруд кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1"; зобов'язати ОСОБА_3 повернути Дніпропетровській міській раді за актом приймання-передачі самовільно зайняту земельну ділянку площею

0,2399 га за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпропетровськ у місячний термін шляхом знесення будинків, будівель і споруд, які розташовані на земельній ділянці, та привести її до попереднього стану за його рахунок.

Позов мотивовано тим, що 23 листопада 2012 року Державною інспекцією сільського господарства в Дніпропетровській області було здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,3655 га за адресою: АДРЕСА_1 м. Дніпропетровськ використовується ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під розміщення будівель та споруд кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1". Договір оренди зазначеної земельної ділянки з Дніпропетровською міською радою укладено не було, орендна плата за землю не сплачується. Зазначала, що користування відповідачами земельною ділянкою без правовстановлюючих документів перешкоджає Дніпропетровській міській раді в реалізації її виключного права на користування та розпорядження землями територіальної громади

м. Дніпропетровська. Крім того, нераціональне використання відповідачами вказаної земельної ділянки призвело до недоотримання в державний та місцевий бюджет коштів у вигляді орендної плати за землю, які складаються з загальнодержавного податку на землю та оплати за її використання відповідно до цільового призначення земельної ділянки, що є підставою для усунення порушених прав.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року, з урахуванням додаткового рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2015 року, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод Дніпропетровській міській раді у користуванні земельною ділянкою площею 0,1256 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1, м. Дніпропетровськ, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити цю самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розташовані наступні об'єкти нерухомого майна: літ. А-1 будівля кафе, літ. Б навіс, літ. В навіс (тимчасовий), літ. З навіс (тимчасовий), літ. І навіс (тимчасовий), літ. К туалет, літ. Л навіс (тимчасовий), № 1,3 хвіртки, № 2 огорожа та І-ІІІ мостіння, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності по Ѕ частини кожному та зобов'язання повернути Дніпропетровській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1256 га, розташовану за вказаною адресою шляхом знесення будинку, будівель і споруд, які на ній розташовані та належать відповідачам по Ѕ частини на праві власності та приведення цієї земельної ділянки до попереднього (первинного) стану за їх рахунок скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року, додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2015 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі порушують норми земельного законодавства - користуються земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Оскільки відповідачами не надано доказів про вирішення питання про виділення в користування або у власність земельної ділянки на якій розташовані належні їм будівлі та споруди кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", останні зобов'язані повернути Дніпропетровській міській раді земельну ділянку площею 0,1256 га шляхом знесення розташованих на ній будівель і споруд.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій ст. 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Установлено, що згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 18 травня 2007 року, ОСОБА_3 є власником Ѕ частини нежитлових будівель і споруд по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську. Власником іншої Ѕ частини вищезазначених нежитлових будівель і споруд є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі і споруд від 21 травня 2008 року. Дані договори недійсними не визнавалися та зареєстровані в установленому законом порядку.

На час вирішення справи сторони у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку не оформили.

23 листопада 2012 року Державною інспекцією сільського господарства в Дніпропетровській області було здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,3655 га за адресою:

АДРЕСА_1, м. Дніпропетровськ, використовується ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під розміщення будівель та споруд кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме: літ. А-1 будівля кафе, літ. Б навіс, літ. В навіс (тимчасовий), літ. З навіс (тимчасовий), літ. І навіс (тимчасовий), літ. К туалет, літ. Л навіс (тимчасовий), № 1, 3 хвіртки, № 2 огорожа та І-ІІІ мостіння. Зазначені будівлі та споруди розташовані на частині вищевказаної земельної ділянки площею 0,1256 га використовується відповідачами по їх фактичному розміщенню без правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Решта земельної ділянки площею 0,2399 га самовільно зайнята ОСОБА_3 під розміщення чотирьох тимчасових палаток для відвідувачів, двох металевих кіосків для обслуговування будівель та споруд кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року зобов'язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,2399 га по АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську та повернути її Дніпропетровській міській раді, привівши її у попередній стан шляхом знесення і вивезення самовільно збудованих чотирьох тимчасових палаток та двох металевих кіосків для обслуговування будівель та споруд кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1". Стягнуто з ОСОБА_3 матеріальну шкоду, заподіяну державі внаслідок самовільного зайняття вказаної земельної ділянки, в розмірі 335 грн.

Положеннями ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору оренди (ч. 2 ст. 120 ЗК України).

Разом з тим при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати наступне.

Частина 4 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Тобто до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212, 213- 214, 303, 316 ЦПК України зазначені положення закону до уваги не взяв; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них, не застосував до правовідносин сторін норми ст. 377 ЦК України та ч. 4 ст. 120 ЗК України і дійшов передчасного висновку про усунення перешкод Дніпропетровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів звільнити спірну земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги щодо неприйняття судом заяви Дніпропетровської міської ради про відмову від апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, а саме у судовому засіданні 24 листопада 2014 року представник Дніпропетровської міської ради подану відмову від апеляційної скарги не підтримав (а. с. 19, т.2).

Однак доводи касаційної скарги відносно неузгодження додаткового рішення апеляційного суду від 12 січня 2015 року з нормою ст. 220 ЦПК України заслуговують на увагу.

Так, за положеннями ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що апеляційний суд має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК України.

Тобто додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 220 ЦПК України, і не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

У порушення вказаних процесуальних норм 12 січня 2015 року апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив додаткове рішення щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яким вирішені питання, які не були дослідженні в судовому засіданні.

За викладених обставин ухвалені апеляційним судом рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме не застосовано норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.