6-984св13 Про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання видати трудову книжку - 22.05.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "СІД" про стягнення заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов'язання видати трудову книжку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 грудня 2012 року,

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень, просив стягнути з підприємства 13 468 грн. 48 коп. компенсації за невикористані відпуски, 2 280 грн. заробітної плати за серпень 2009 року, 120 948 грн. 50 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 50 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також просив зобов'язати видати йому трудову книжку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 11 липня 2002 року по 18 серпня 2009 року працював на посаді президента товариства, звільнений із займаної посади зборами учасників товариства, на час звернення до суду не ознайомлений і наказом про звільнення, на територію підприємства його не допускали, за останній місяць роботи йому не виплачена заробітна плата та належні кошти при звільненні, не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, не повернута трудова книжка.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 3 грудня 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "СІД" на користь ОСОБА_3 10 427 грн. 04 коп. компенсації за невикористані відпустки та 2 280 грн. заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із ЗАТ "С.ІД" та працював на посаді президента і директора товариства з 12 липня 2002 року по 19 серпня 2009 року, звільнений із займаної посади зборами учасників товариства.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суди ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки в сумі 10 427 грн. 04 коп., обґрунтовано виходили із того, що при звільненні підприємством не було проведено повного розрахунку. Рішення суду в цій частині ґрунтується на вимогах закону та відповідає матеріалам справи.

При цьому, суди установивши, що підприємство має заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати безпідставно дійшли висновку про те, що, оскільки на підприємстві відсутня кадрова документація стосовно ОСОБА_3, вини підприємства в цьому немає, що виключає можливість покладення на підприємство відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Вирішуючи спір, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 215, 304 ЦПК України зазначені положення закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не врахували та відмовили у виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку; дійшли помилкових висновків про те, що обов'язок доказувати вину роботодавця в затримці розрахунку лежить на позивачеві.

Установивши, що підприємством було порушено вимоги трудового законодавства щодо розрахунку при звільненні позивача, суди дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, передбаченої ст. 237-1 КЗпП України.

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 грудня 2012 року скасувати в частині відмови в позові ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "СІД" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.