Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання розпорядження незаконним та свідоцтва про право власності недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 28 січня 2013 року,

У червні 2011 року Миколаївська міська рада звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності відповідачам на підставі свідоцтва про право власності від 30 березня 2000 року. Разом із тим, на момент приватизації до складу вищевказаної квартири помилково були внесені приміщення нежитлової споруди літ. "Г", площею 9,5 кв.м та 13,6 кв.м, що розташовані у дворі будинку по АДРЕСА_1 на відстані 50 м від квартири відповідачів, та які відносяться до комунальної власності територіальної громади міста. Про вказані обставини позивачу стало відомо лише в січні 2010 року після проведення прокурором перевірки. Посилаючись на те, що приватизація

квартири була здійснена з порушенням законодавства про приватизацію, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 28 січня 2013 року, позов задоволено. Визнано незаконним розпорядження органу приватизації - управління майна комунальної власності Миколаївської міської ради від 29 березня 2000 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, що видане 30 березня 2000 року управлінням майна комунальної власності Миколаївської міської ради на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що приватизація квартира була проведена відповідачами за наявності документів, що містили неправдиві відомості, унаслідок чого як житлові приміщення були приватизовані нежитлові приміщення нежитлової споруди, які не відносяться до об'єктів приватизації; позивачем строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення права він дізнався у 2009 році.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами установлено, що ОСОБА_3 з 19 липня 1979 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Центральної районної ради від 20 березня 1998 року за вищевказаною квартирою закріплене підсобне приміщення розміром 3,90х7,90 (а.с. 18).

28 березня 2000 року ОСОБА_3 звернувся до органу приватизації із заявою про передачу в спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1. При цьому, були надані документи, згідно яких квартира складається із чотирьох жилих кімнат, жилою площею 46,1 кв.м, загальною площею 63,2 кв.м.

Розпорядженням органу приватизації від 29 березня 2000 року вищевказану квартиру було передано у спільну часткову власність відповідачів, про що видано свідоцтво про право власності на житло від 30 березня 2000 року (а.с. 199, 210).

У грудні 2009 року прокуратурою м. Миколаєва в ході перевірки законності приватизації вказаної квартири було виявлено порушення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , зокрема, при приватизації квартири були незаконно вписані дві кімнати, які є частиною нежитлової споруди, позначеної на плані будинку під лат. "Г". При цьому, було складено план нежитлового приміщення, як житлового.

За результатами перевірки 24 грудня 2009 року прокуратурою м. Миколаєва винесено припис про усунення порушень діючого законодавства.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання розпорядження про приватизацію від 29 березня 2000 року та свідоцтва про право власності від 30 березня 2000 року сплив у 2003 році, тобто цей строк сплив до набрання чинності ЦК України (435-15) .

Відтак, до цих правовідносин застосовуються правила ЦК УРСР (1540-06) 1963 року щодо позовної давності.

Так, відповідно до положень ст. 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно із ст. 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Таким чином, вирішуючи позов, поданий з пропуском строку позовної давності, суду насамперед необхідно встановити з дотриманням положень ст. ст. 212- 214 ЦПК України початок перебігу строку позовної давності, причини його пропуску, наявність причин для його поновлення та для захисту порушеного права.

У порушення вказаних норм процесуального права, суди не врахували та не дали належної оцінки тому факту, що спірне свідоцтво про право власності на житло видавалося структурним підрозділом Миколаївської міської ради, яка і звернулась до суду за захистом свого порушеного права. Відтак, суди у порушення зазначених вимог закону суд не визначився саме коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Висновок суду про те, що строк позовної давності не пропущений, оскільки позивач дізнався про незаконність приватизації у 2009 році після проведення перевірки органом прокуратури, неможливо вважати обґрунтованим, оскільки перевіркою встановлено факт порушення, у той час як за законом позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Разом із тим, слід зазначити, що згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Суди взагалі належним чином не з'ясували чи є спірні приміщення допоміжними чи нежилими, не навели будь-яких доказів на підтвердження таких своїх висновків.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 28 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.