6-727св13 Про визнання недійсними кредитних договорів та договорів поруки, розірвання договорів поруки - 22.05.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Національний банк України, про визнання недійсними кредитних договорів та договорів поруки, розірвання договорів поруки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень просила визнати протиправними дії банку щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитними договорами, розірвати кредитні договори від 15 червня та 8 листопада 2006 року, договори поруки від 15 червня 2006 року та від 8 листопада 2006 року з моменту внесення в них змін стосовно збільшення процентної ставки, припинити виконання кредитних договорів в частині нарахування процентів, пені, штрафів, з посиланням на порушення вимог чинного законодавства та її прав, як поручителя.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2012 року позов задоволено частково. Розірвано договір

поруки від 15 червня 2006 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору поруки скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в розірванні договору поруки, виходив із того, що обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначається обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, при підписанні договору поруки ОСОБА_3 фактично погодилася з умовами основного договору та зобов'язалася перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань у повному розмірі.

Проте з висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що 15 червня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір про надання коштів у розмірі 30 178 дол. США зі строком повернення 14 червня 2011 року на купівлю автомобіля, зі сплатою 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості, що складає 10,56% річних.

За договором поруки, який укладено 15 червня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком за зобов'язаннями ОСОБА_4, що витікають із умов кредитного договору.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань виникла кредитна заборгованість, розмір якої станом на 24 липня 2012 року становить 149 957 грн. 98 коп., що складається із заборгованості за кредитом, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, заборгованості з комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та штрафів. При цьому в рахунку

заборгованості, наданому банком, починаючи з жовтня 2008 року кредитна ставка зазначена в розмірі 12,60% річних (а.с. 225-227).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаним норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Отже, підставою припинення договору поруки може бути здійснення без згоди поручителя зміни основного зобов'язання, яке забезпечене порукою, у даному випадку це збільшення процентної ставки за користування кредитом, про що зазначала ОСОБА_3

У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Згідно із п. 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні вартості кредитних ресурсів на ринку грошових ресурсів, зміні дисконтної ставки Національного банку України.

Пунктом 3 договору поуки від 15 червня 2006 року визначено, що поручитель з умовами кредитного договору від 15 червня 2006 року ознайомлений.

Відповідно до п. 13 вказаного договору зміни і доповнення до нього вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 була повідомлена про підвищення розміру процентної ставки з 10,56% річних до 12,60% річних та давала згоду на збільшення процентної ставки шляхом укладення додаткової угоди.

Однак, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, доводів позивача належним чином не перевірив, не з'ясував за яких обставин відбулося підвищення процентної ставки за користування кредитом, й відповідно, не визначився з тим, чи припинена дія поруки у зв'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Разом із тим, не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про розірвання договору поруки, оскільки, суд не дав належної оцінки тому, що позивачем ставилося питання про визнання договору поруки розірваним внаслідок його припинення, тоді як поняття "розірвання договору" та поняття "припинення договору" є взаємовиключними, та не уточнив підставу позову. Також судом залишилось поза увагою, що позивач ставив питання й про розірвання договору поруки від 8 листопада 2006 року, та залишив в цій частині спір не вирішеним.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позову про розірвання договорів поруки не можна визнати законними й обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні допущено порушення норм

матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для їх скасування з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не були.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2012 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Національний банк України про розірвання договорів поруки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.