Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Штелик С.П.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_6, третя особа - громадська організація "Планета Плюс" про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, за касаційною скаргою заступника прокурора м. Севастополя на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 21 січня 2013 року,

Прокурор Ленінського району м. Севастополя, який діє в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради, звернувся до суду із зазначеним позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації "Про затвердження комплексного проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 13 га по вулиці Епроновській для будівництва та обслуговування кварталу комплексної забудови громадської організації "Дачне товариство "Планета Плюс" від 6 квітня 2010 року № 1028-р, на підставі якого ОСОБА_6 набув у власність зазначену земельну ділянку, було скасовано розпорядженням голови Севастопольської міської державної адміністрації від 13 вересня 2010 року № 1793-р "Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 6 квітня 2010 року № 1028-р".

Оскільки відповідач на порушення вимог земельного законодавства України із заявами про передачу у власність земельної ділянки до Севастопольської міської ради не звертався, не проводив землевпорядну експертизу, не отримав висновку комісії з питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, позивач просив суд визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 076363 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, договір оренди землі № 011088400936 та витребувати зазначену земельну ділянку із незаконного володіння ОСОБА_6

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 21 січня 2013 року рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Севастополя, який діє в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте до спірних правовідносин неправильно застосував норми матеріального закону та невірно визначився із підставами для відмови у задоволенні позовних вимог. Також апеляційний суд зазначив, що позивачем не доведено в чому полягає порушення прав і охоронюваних законом інтересів держави при реалізації відповідачем права на отримання земельної ділянки в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 116 ЗК України.

Проте висновки апеляційного суду не відповідають вимогам закону та доказам у справі, зроблені при неповному з'ясуванні усіх обстави справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Судами встановлено та підтверджується доказами у справі, що розпорядженням голови Севастопольської міської державної адміністрації від 6 квітня 2010 року № 1028-р "Про затвердження комплексного проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 13 га з встановленням меж в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування кварталу комплексної забудови (індивідуальної дачної) громадської організації "Дачне товариство "Планета плюс" та про передачу у власність членам цієї організації земельних ділянок, розташованих в районі бухти Соляної" затверджено комплексний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 13 га з встановленням меж в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування кварталу комплексної забудови (індивідуальної дачної) громадської організації "Дачне товариство "Планета плюс" (далі - ГО "ДТ "Планета плюс"), що розташовані в районі бухти Соляної за адресою: вулиця Епроновська № 13/1-113, 13 га - для індивідуального дачного будівництва членів організації. Затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності кожного із 113 громадян - членів організації відповідно до списку. Передано у власність 113 громадянам - членам ГО "ДТ "Планета плюс" земельні ділянки в межах їх безоплатної приватизації по 0,1000 га кожному для індивідуального дачного будівництва, які розташовані в районі бухти Соляної, із зазначенням адрес, вказаних в адресних довідниках управління містобудування і архітектури міської державної адміністрації (а.с. 8).

На підставі зазначеного розпорядження 6 травня 2010 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 173 ЗК України передбачено, що межа району, села, селища, міста, району в місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району в місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району в місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Згідно із ч. 1 ст. 174 ЗК України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Із інформаційної довідки Головного управління Держкозему у м. Севастополі від 28 жовтня 2010 року № 8-1-1/5417 вбачається, що в адміністративно-територіальному утворенні України місто Севастополь розмежування земель державної власності відповідно до Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (1457-15) не здійснено, у зв'язку із чим всі землі на території міста, за виключенням земельних ділянок приватної власності, є землями державної власності (а.с. 127-129).

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Також частинами 1-9 статті 118 ЗК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову прокурора Ленінського району міста Севастополя, який діє в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради, суди на зазначені положення земельного законодавства уваги не звернули, на порушення вимог ст. ст. 213- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не з'ясували кому належить право на розпорядження спірною земельною ділянкою, в яких територіальних межах вона знаходиться.

Крім того, судами належним чином не перевірено доводи позивача щодо відсутності правової підстави для набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку та отримання державного акта на земельну ділянку, оскільки враховуючи положення п. 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , державний акт на право власності на земельну ділянку виданий всупереч вимогам ст. ст. 116, 118 ЗК України.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Севастополя задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 21 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.