Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Юровської Г.В., Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Управління праці та соціального захисту населення в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що німецькою окупаційною владою у серпні 1943 року його у сімнадцятирічному віці було насильно вивезено із м. Запоріжжя на примусові роботи до Німеччини, де він перебував до травня 1945 року. Проживав він у таборі загального типу ОСТ, умови проживання у якому були тотожні умовам "гетто". На підставі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" просив встановити факт його перебування на примусових роботах у Німеччині з 1943 року до травня 1945 року у таборі типу "гетто".

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2012 року заяву ОСОБА_4 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку відповідно до вимог ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з відсутності передбачених Законом України "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) підстав для встановлення зазначеного факту, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що заявник перебував у таборі "гетто" чи інших місцях примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками у період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, оскільки зазначені місця мали абсолютно інший режим, а особи, що в них перебували - інший статус.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують, отже, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.