Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів:Кадєтової О.В. Мостової Г.І., Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа: служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вказаним позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" (далі - банк), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання виконавчого напису, вчиненого 4 березня 2010 року за №691 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вчинений приватним нотаріусом виконавчий напис суперечить вимогам ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", ст. 88 Закону України "Про нотаріат" та п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) . Позивач зауважила, що про розмір заборгованості, зазначений у виконавчому написі нотаріуса вона не була повідомлена належним чином, а тому нотаріусом не було перевірено безспірності вимог кредитора, та не звернуто уваги, що в цей час в спірній квартирі разом з позивачем проживала її малолітня дитина.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу банком були надані всі необхідні документи та повідомлено про безспірність вимог кредитора. Крім того зазначено, що позивачем 16 листопада 2009 року було отримано повідомлення банку щодо дострокового виконання зобов'язання з попередженням в разі його невиконання про звернення стягнення на предмет іпотеки, як того вимагає ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) .

Проте погодитися з висновками судів не можна з таких підстав.

Частиною 1, 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (1172-99-п) , а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) (далі - Інструкція).

Згідно з ч. 2 п. 283 Інструкції, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень.

За змістом ч. 2 п. 284 Інструкції та ст. 87 Закону України "Про нотаріат" заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (1172-99-п) , за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Із роз'яснень викладених у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" за № 2 від 31 січня 1992 року (v0002700-92) , при вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року №483 (483-76-п) Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк.

Судом встановлено, що між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_6 12 липня 2006 року укладений кредитний договір за №032/29-174К (далі - кредитний договір) відповідно до умов якого останній наданий банком кредит в розмірі 99000 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 13% річних до 11 липня 2021 року (а.с.5-9).

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань між вказаними сторонами 12 липня 2006 року укладено іпотечний договір за №02-10/1956, за умовами якого позивачем передано в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с.10-11).

В зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору банк звернувся 4 березня 2010 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 із заявою за №08.4-10/84-103 від 15 лютого 2010 року на вчинення виконавчого напису на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці на підставі вказаного вище договору іпотеки. У вказаній заяві зазначено, що заборгованість ОСОБА_6 станом на 11 лютого 2010 року становить 119663, 40 долари США (а.с.64).

4 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було вчинено виконавчий напис за №4209, відповідно до якого нотаріус запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 яка належить позивачу на праві приватної власності.

В листі за №27-02/90-5192 від 11 листопада 2009 року, надісланим на адресу ОСОБА_6, зазначено, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 95770, 65 доларів США та 13524 грн. 43 коп. (а.с.12).

Таким чином, нотаріусом вчинено виконавчий напис на завищену суму заборгованості, яка не відповідає сумі заборгованості про яку було надіслано позичальнику письмову вимогу.

При вирішені спору суд відповідно до ст. 214 ЦПК України повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної норми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Проте відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не з'ясував чи встановлена безспірність вимог банку, чи дотримана була банком процедура повідомлення іпотекодавця належним чином відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку", залишивши поза увагою те, що розмір заборгованості, який банком запропоновано погасити позивачу відрізняється від розміру заборгованості, зазначеного у заяві на вчинення виконавчого напису та виконавчому написі нотаріусу, тобто вказані суми не узгоджувались із нею, як з боржником та не є безспірними.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.