Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В.,

суддів: Журавель В.І., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної судноплавної компанії "Укртанкер", третя особа - ОСОБА_4, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами Державної судноплавної компанії "Укртанкер" та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2012 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона працювала в Державній судноплавній компанії "Укртанкер" на посаді менеджера з персоналу. Наказом від 01 грудня 2008 року № 14-Л її звільнено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Проте в день звільнення з нею не проведено остаточного розрахунку, не виплачено заборгованості із заробітної плати у сумі 3 100 грн 21 коп., а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Уточнивши позов, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 грудня 2008 року до дня фактичного розрахунку - 02 червня 2010 року у сумі 13 538 грн 64 коп. Крім того, просила стягнути з відповідача на свою користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Останнім рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2012 року рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, стягнуто на користь позивача 13 538 грн 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У касаційних скаргах відповідач і третя особа просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог 337 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 працювала у відповідача за сумісництвом.

Наказом ДСК "Укртанкер" за № 14-Л від 01 грудня 2008 року ОСОБА_3 - менеджера з персоналу звільнено з займаної посади за згодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення з роботи розрахунок з позивачем проведено не було, заборгованість із заробітної плати складала 3 100 грн 26 коп.

24 лютого 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідач при звільненні з нею не розрахувався.

Заборгованість по заробітній платі виплачено позивачу лише 04 червня 2010 року шляхом зарахування на картковий рахунок, що підтверджено відповідною випискою з банківської установи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 працювала у відповідача за сумісництвом, а виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 116 КЗпП України призначена лише для працівників, які працюють за основним місцем роботи.

Згідно зі ст. ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) ).

Таким чином, передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а наявність рішення суду, яким підтверджується факт порушення строків проведення розрахунку з працівником не звільняє його від виконання цього обов'язку.

При цьому, перебіг строку для звернення до суду за захистом порушеного права починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Вказаний висновок відображено в постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі №6-77цс11.

За правилами статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних

правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213 - 214, 314, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні, а наведені в касаційних скаргах доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Державної судноплавної компанії "Укртанкер" та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.