Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання частково недійним договору іпотеки та договору поруки, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2012 року,

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання частково недійним договору іпотеки та договору поруки, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 1999 року вона хворіє на психічне захворювання, перебуває на обліку в психоневрологічній лікарні та під постійним наглядом і патронажем фахівців, у зв'язку з чим під час укладання договорів не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № HML-B03/001/2008 від 22 лютого 2008 року, укладений ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ПАТ "ОТП Банк" в частині передачі в іпотеку Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 та договір поруки № SR-B03/001/2008 від 22 лютого 20085 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "ОТП Банк", з моменту укладення цих договорів.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, матеріали справи передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, то при їх укладенні була відсутня така необхідна для чинності правочину вимога як вільне волевиявлення учасників правочину.

Проте з таким висновком судів попередньої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Компетенція у питаннях щодо належності і допустимості доказів належить виключно суду і питання про необхідність застосування спеціальних знань в прийняті того чи іншого доказу також належить виключно суду.

За правилом ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, постановляючи ухвали від 16 вересня 2011 року та від 04 листопада 2011 року про задоволення клопотання про призначення повторної експертизи, встановив необґрунтованість акта судово-психіатричної експертизи № 367 від 06 грудня 2010 року, проте матеріали справи в повному обсязі для повторної експертизи не надав, що стало підставою для повернення ухвали суду про призначення експертизи без виконання.

Таким чином, суд першої інстанції, на порушення вимог процесуального закону не надав експерту матеріали, які були необхідні для вирішення поставлених питань.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

В ухвалі про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви суду в правильності попереднього висновку експерта.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вищевикладеного, що свідчить про те, що рішення постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.