Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В.,суддів: Журавель В.І., Мазур Л.М.,Маляренка А.В.,Нагорняка В.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про встановлення факту, за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2012 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9, треті особи - Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_10, ОСОБА_8, про встановлення факту родинних відносин, визнання права на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.

Обгрунтовували свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якої залишилося спадкове майно: 9/10 частин будинку АДРЕСА_1 та грошові кошти, розміщені на трьох депозитних рахунках у ВАТ "Ощадбанк" в розмірі 10 000 доларів США, 2 872,80 грн. та 14,35 грн. Дітей у спадкодавця не було, на момент смерті в шлюбі вона не перебувала. Оскільки ОСОБА_11 була двоюрідною сестрою їхнього батька, то позивачі є її двоюрідними племінниками по батьковій лінії і знаходяться у четвертій ступені спорідненості.

Після смерті ОСОБА_11 позивачі намагалися отримати спадщину, однак оскільки їх родинність не була встановлена, їм відмовлено в прийнятті спадщини. Документально ступінь спорідненості вони довести не можуть, оскільки після смерті ОСОБА_11 її сусід по будинку ОСОБА_9 викрав документи з житла і відмовляється їх повертати. Посилаючись на викладене, позивачі просили задовольнити позов.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 8 грудня 2010 року позов задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є двоюрідними племінниками ОСОБА_11 та знаходяться з нею у четвертому ступені спорідненості. Визнано за ними право на спадщину, яка відкрилась після смерті тітки - ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2. Розподілено судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2011 року апеляційна скарга ОСОБА_9 відхилена, а з резолютивної частини рішення суду першої інстанції виключено абзаци 4, 5, 6, зменшено розмір судових витрат. У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року постановлені рішення суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У листопаді 2011 року позивачі уточнили позовні вимоги, вказавши відповідача ОСОБА_8, і просили встановити факт родинних відносин, а саме, що вони є двоюрідними племінниками ОСОБА_11 та знаходяться з нею у четвертому ступені спорідненості.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року позов задоволено: встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є двоюрідними племінниками ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та знаходяться з нею у четвертому ступені спорідненості.

На рішення суду ОСОБА_9 подав до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 повернуто, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про встановлення факту закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 порушує питання про скасування постановлених судових рішень, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і просить передати справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Закриваючи апеляційне провадження в справі та повертаючи апеляційну скаргу заявнику, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_9 не є особою, яка відповідно до вимог ст. 292 ЦПК України має право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, оскільки він не є стороною у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про встановлення факту родинних відносин, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_9 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_11 та що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року порушуються його права.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

З матеріалів справи вбачається, що за первісним позовом ОСОБА_9 брав участь у справі як відповідач, а після уточнення позовних вимог позивачами у листопаді 2011 року відповідачем у справі є ОСОБА_8

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року встановлено факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_9 посилався на те, що вирішуючи справу про встановлення факту родинних відносин, суд безпідставно не залучив його до участі в справі після уточнення позовних вимог позивачами, оскільки він вчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і має право на спадкування після смерті ОСОБА_11, вказане рішення суду першої інстанції зачіпає його інтереси як спадкоємця.

Крім того, у суді розглядається цивільна справа за позовом ОСОБА_9 про визнання права на спадщину та права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 і оскаржуване ОСОБА_9 рішення суду відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має приюдиційне значення і може бути доказом у справі, який не підлягає доказуванню, зокрема при вирішенні питання спадкування після смерті ОСОБА_11

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Положенням ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Апеляційний суд на вищевказані вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам ст. 303 ЦПК України належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_9 не відноситься до кола осіб, які відповідно до ст. 292 ЦПК України мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку.

Крім того, під час вирішення справи в апеляційному порядку, суду необхідно перевірити, чи правильно суд першої інстанції після уточнення позовних вимог вирішив спір про встановлення факту у порядку позовного провадження та чи дотримано судом правила територіальної підсудності.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною й підлягає скасуванню, а справа направленню до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року.

Оскільки рішення суду першої інстанції не переглядалося по суті, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Керуючись статтями 336, 342, ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2012 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження в справі.

Касаційне провадження в частині оскарження ОСОБА_9 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2012 року закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.