Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Євтушенко О.І., Журавель В.І.,

Ситнік О.М., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про розірвання кредитного та іпотечного договорів, зобов'язання відповідача прийняти кошти,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2013 року

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання кредитного та іпотечного договорів, зобов'язання відповідача прийняти кошти.

Посилалася на те, що 10 квітня 2008 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір. Співробітники банку підробили її підпис у додатковій угоді від 29 серпня 2008 року до зазначеного кредитного договору, якою були змінені умови надання кредиту, сплати процентів та комісій за кредитним договором. За рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 3 листопада 2011 року додаткова угода від 29 серпня 2008 року була визнана нікчемною.

Після цього вона неодноразово зверталася до банку з приводу здійснення перерахунку заборгованості за цим кредитним договором у гривневому еквіваленті та надання інформації про заборгованість. 29 лютого 2012 року вона отримала від банку листи, в яких була визначена заборгованість за кредитним та іпотечним договором від 10 квітня 2008 року у доларовому еквіваленті. Посилаючись на зазначені обставини, просила розірвати договір про іпотечний кредит, кредитний, та іпотечні договори від 10 квітня 2008 року і зобов'язати відповідача прийняти у неї кошти.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2013 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" були укладені три договори: 1) договір про іпотечний кредит № ZPBOG400000006892, в якому зазначено, що кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 101000 грн на строк до 10 квітня 2023 року; 2) іпотечний договір № ZPBOG400000006892, за яким вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит; 3) кредитний договір № ZPBOG500000006892 на видачу готівки через касу банку у вигляді кредитної лінії на строк з 10 квітня 2008 року по 10 квітня 2023 року в сумі 4242 грн на споживчі цілі, а саме: 3030 грн на оплату винагороди за надання фінансового інструменту, 707 грн на страхування майна, 505 грн на особисте страхування, 18180 грн на оплату страхових платежів, 127 грн, 26 грн щомісяця в період 0,00 суми сплати кредиту.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 3 листопада 2011 року встановлено, що ОСОБА_3 не підписувала додаткову угоду від 29 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит № ZPBOG400000006892 від 10 квітня 2008 року та додаткову угоду від 29 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" до Договору про іпотечний кредит № ZPBOG400000006892 від 10 квітня 2008 року є нікчемною.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не наведено підстав, передбачених ст. ст. 651, 652 ЦК України, для розірвання договорів. Посилання представника позивача на те, що відповідач істотно порушив умови кредитних договорів, змінивши валюту кредитування є безпідставним, оскільки позивачем суду не надано доказів на підтвердження цих обставин, та позивач не заявляв вимог з підстав зміни валюти кредитування.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У ч. 2 ст. 652 ЦК України вказано, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ст. 537 ЦК України в разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса.

Враховуючи те, що позивач не зазначив та не довів підстав, передбачених ст. ст. 651, 652 ЦК України для розірвання трьох договорів, укладених 10 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк", та необхідністю судового захисту прав шляхом зобов'язання відповідача прийняти кошти, а тому суди прийшли до правильного висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

За положеннями ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

На підставі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з вищевказаного, судові рішення першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.