Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Маляренка А.В., Мазур Л.М. Писаної Т.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2013 року,

Позивач звернувся із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість у розмірі 49 319 грн 50 коп., з яких 6 119 грн 20 коп. заборгованість за кредитом, 22 822 грн 15 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом, 20 378 грн 15 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором.

У касаційній скарзі відповідач просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вірно виходив із того, що банк виконав у повному обсязі свої вимоги по кредитному договору, який складається із заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам, а позичальник допустив порушення умов кредитного договору, наслідком чого виникла кредитна заборгованість.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового оборону або інших вимог, що звичайно ставляться.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору приєднання є вірним (ст. 634 ЦК України).

У зв'язку із цим є правильним висновок про те, що сторони домовилися про збільшення строку позовної давності до п'яти років, що не суперечить вимогам ст. 259 ЦК України, а тому банк строк позовної давності за вимогами про сплату кредитної заборгованості не пропустив.

Інші доводи касаційної скарги на висновки суду апеляційної інстанції не впливають та не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованого судового рішення.

Враховуючи зазначене, касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 10 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.