6-8039св13 Про визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним - 17.04.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ужгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Тарновецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, управління Держкомзему в Ужгородському районі Закарпатської області, Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області до ОСОБА_3 про визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 січня 2013 року,

У червні 2012 року Ужгородський міжрайонний прокурор звернувся з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 червня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,58 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на території Тарновецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на підставі рішення Брюховецької селищної ради від 26 лютого 1997 року, але на більшу площу, ніж передбачено у рішенні ради. Посилаючись на положення ст. 17 ЗК України 1990 року, прокурор просив визнати недійсним та скасувати вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року у позові прокурора відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 25 січня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов прокурора задоволено. Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 5 червня 2001 року Тарновецькою сільською радою ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що державний акт про право приватної власності на землю був виданий на підставі рішення Брюховецької селищної ради від 26 лютого 1997 року, яке не оскаржується, а визнання недійсним державного акта, як самого по собі правовстановлюючого документа при наявності нескасованого рішення селищної ради, що було підставою для його видачі, не передбачено чинним законодавством. Крім того, суд зазначив що державний акт ОСОБА_3 видано з дотриманням земельного законодавства.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сільська рада не приймала рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,58 га, тому державний акт на право приватної власності на землю виданий з порушенням вимог закону.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно ст. 17 ЗК України (1990 року), що діяв на момент передачі земельної ділянки ОСОБА_3, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської рад. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Відповідно до вимог ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

У ст. 126 ЗК України наведено виключний перелік документів, які посвідчують право на земельну ділянку, до них належать: державний акт на право власності на земельну ділянку..

Судом установлено, що 5 червня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,58 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на території Тарновецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на підставі рішення Брюховецької селищної ради від 26 лютого 1997 року. Технічна документація із складання державного акту містить посилання на виписку із рішення Тарновецької сільської ради від 26 лютого 1997 року про надання ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність для обслуговування будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Задовольняючи позов та визнаючи державний акт на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, апеляційний суд послався на те, що сільська рада не приймала рішення про передачу відповідачці у власність земельної ділянки площею 0,58 га, пославшись при цьому лише на постанову старшого слідчого Ужгородської міжрайонної прокуратури від 11 травня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 через малозначимість.

При цьому апеляційний суд порушив вимоги ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України, оскільки у своєму же рішенні одночасно послався і на те, що державний акт ОСОБА_3 видано на підставі виписки із рішення 9 сесії 22 скликання Тарновецької сільської ради від 26 лютого 1997 року, належним чином завірену, яка знаходиться у матеріалах справи (а. с. 65).

Отже, скасування чи визнання недійсним державного акту на право власності на землю, який є лише правовстановлюючим документом, без визначення законності/незаконності рішення ради, на підставі якого його видано, є порушенням вимог ст. ст. 152, 155 ЗК України.

Не може залишитись у силі і рішення районного суду.

Згідно вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дійшовши висновку про те, що державний акт виданий на підставі чинного рішення сільської ради, районний суд не роз'яснив право на його оскарження, оскільки саме від таких позовних вимог залежить вимога про недійсність державного акту.

Крім того, рішення суду є суперечливим і таким, яке основане на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Так, суд послався на те, що у витягу із рішення Тарновецької сільської ради від 26 лютого 1997 року убачається, що ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,29 га, а державний акт видано на 0,58 га. При цьому суд без будь якого правового обґрунтування виходить із припущень про те, що "не виключено, що у рішенні ради помилково не зазначено про другу частину земельної ділянки такою же площею 0,29 га".

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України районний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначилися із правовідносинами, які випливають із встановлених обставин.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.