Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Диби В.Г., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2013 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2003 року перебуває з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, у період якого 14 вересня 2006 року ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 (АДРЕСА_2. Оскільки ОСОБА_4 у добровільному порядку не бажає поділити вказану квартиру та оформити право власності на 1/2 частину квартири на її ім'я, оспорює її право на частку у квартирі, позивачка просила суд визнати її об'єктом спільної сумісної власності, поділити квартиру та визнати за нею право власності на 1/2 її частку, залишивши іншу 1/2 частку квартири у власності відповідача.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 у рівних частках по Ѕ частки за кожним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя та враховуючи, що відповідач оспорив її право спільної сумісної власності підлягає поділу у рівних частках.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони перебувають у шлюбі, позивачкою не доведено тих обставин, що її право на частку квартири не визнається відповідачем чи порушується ним, тому визнав заявлений позов передчасним, так як відсутній спір про право.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного за час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).

Судом установлено, що сторони з червня 2003 року перебувають у зареєстрованому шлюбі у період якого 14 вересня 2006 року ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_4

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Обгрунтовуючи заперечення проти позову і посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за кошти його матері, відповідач таким чином не погодився із тим, що спірна квартира є спільним майном подружжя і, тим самим, визнав зазначені у позові обставини про те, що ним не визнається право позивачки на майно, придбане сторонами у шлюбі. При цьому будь-яких доказів, передбачених ст. ст. 57- 59 ЦПК України, про те, що спірна квартира придбана його матір'ю чи є його особистою власністю відповідач не подав.

За таких обставин, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що право позивачки на спільну сумісну власність подружжя не визнається відповідачем (ст. 392 ЦК України) і виник спір щодо права користування та розпорядження спірним майном.

За положеннями ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки відповідач оспорює право відповідачки на майно придбане під час шлюбу, яке не оспорюється, суд першої інстанції вірно поділив спірне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частину квартири.

У зв'язку з викладеним, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 не доведено тих обставин, що її право на частку квартири не визнається відповідачем є безпідставним і таким, що не узгоджується з встановленими обставинами.

Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2013 року скасувати, залишити в силі рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2012 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.