Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Диби В.Г., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Рікона", третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, про поновлення на роботі та зобов'язання внести зміни до відомостей про юридичну особу за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 8 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 9 січня 2013 року,

У вересні 20102 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "РІКОНА" від 17 листопада 2010 року він працював директором цього товариства за сумісництвом з неповним робочим днем та оплатою праці за фактично відпрацьований час згідно штатного розкладу. 27 серпня 2012 року йому стало відомо, що за даними Головного управління регіональної статистики на цю посаду призначена інша особа. Оскільки заяви про звільнення з роботи він не писав і загальні збори ТОВ "РІКОНА" не приймали рішення про припинення з ним трудових відносин, позивач просив поновити його на роботі та зобов'язати державного реєстратора виконавчого комітету Кіровоградської міської ради внести відповідні зміни щодо цієї юридичної особи та його директора.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 8 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 9 січня 2013 року рішення районного суду скасовано та у задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив із того, що звільнення позивача проведено без порушення вимог трудового законодавства, а крім того, позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин і клопотання про поновлення цього строку не подав.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів як на підтвердження незаконності звільнення, так і на підтвердження доводів про те, що з ним взагалі укладався трудовий договір.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "РІКОНА" від 17 листопада 2010 року ОСОБА_3 з 18 листопада 2010 року працював директором цього товариства за сумісництвом з неповним робочим днем та оплатою праці за фактично відпрацьований час згідно штатного розкладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233, ст. 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) (із змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим а причини пропуску строку не є поважними.

Зазначених положень закону районний суд не врахував, відмовив у позові через необґрунтованість позову та пропущення строку звернення до суду, проте причини пропуску цього строку не з'ясував. Посилання суду на відсутність клопотання про поновлення строку звернення до суду є неправильним, оскільки при вирішенні трудового спору суд має з'ясувати як усі обставини у справі, так і причини пропуску строку.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи ОСОБА_3 у поновленні на роботі, апеляційний суд обмежився загальною фразою про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження його доводів як про укладення між ним та ТОВ "РІКОНА" трудового договору, так і про незаконність звільнення.

Проте у трудових правовідносинах законність звільнення доводить роботодавець, а не звільнений працівник, чим суд порушив вимоги ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України.

При цьому апеляційний суд, не приймаючи до уваги докази, якими районний суд обґрунтував перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ "РІКОНА", не навів мотивів, чому не приймає ці докази до уваги; якими доказами вони спростовуються. Зокрема, апеляційним судом не зазначено у судовому рішенні, чому не приймає до уваги наказ про прийняття позивача на роботу від 18 листопада 2010 року, витяг з Єдиного державного реєстру статистики про те, що ОСОБА_3 з 18 листопада 2010 року значиться директором ТОВ "РІКОНА", та не навів мотивів відхилення цих доказів.

Крім того, такі висновки апеляційного суду є суперечливими та взаємовиключними, оскільи якщо з ОСОБА_3 трудовий договір не укладався, трудових відносин не було, то і підстав обґрунтовувати законність/незаконність звільнення немає.

Не може залишитись в силі і рішення районного суду, оскільки крім наведених вище порушень трудового законодавства, суд не врахував вимог ст. 214 ЦПК України та норм КЗпП України (322-08) про те, що підставою позову про поновлення на роботі може бути наказ про звільнення працівника з роботи (або рішення загальних зборів ТОВ про звільнення), а не сам по собі факт недопущення до роботи (до виконання службових обов'язків).

У зв'язку з викладеним, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 8 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 9 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.