Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Савченко В.О., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення штрафу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2013 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнювався, до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про стягнення штрафу.

В обгрунтування позову зазначав, що 13 квітня 2007 року між ним та Банком було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав від Банку кредит в сумі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 квітня 2012 року.

У рахунок виконання забезпечення за вищевказаним договором між сторонами було укладено договір іпотеки від 26 квітня 2007 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку банку приміщення магазину (цегла), загальною площею 106,2 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1

19 вересня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 50 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18 вересня 2011 року.

Виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 28 вересня 2006 року, укладеним між сторонами, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку Банку адміністративно-складське приміщення, загальною площею 369,6 кв.м., що зазначене в плані літерою "А", магазин загальною площею 46,4 кв.м. під літерою "Б", яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

6 жовтня 2011 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до кредитної угоди від 13 квітня 2007 року, за змістом якої сторони домовилися, що в рахунок повного виконання зазначеної кредитної угоди ОСОБА_3 оплачує 29 000 доларів США не пізніше 31 жовтня 2011 року для погашення: сальдо кредиту, простроченого кредиту, нарахованих відсотків, прострочених відсотків, комісії, пені (пункт 1).

Того ж дня між тими сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 19 вересня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися, що в рахунок повного виконання зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 оплачує 51 000 доларів США не пізніше 7 жовтня 2011 року на рахунок відповідача для погашення: сальдо кредиту, простроченого кредиту, нарахованих відсотків, прострочених відсотків, комісії, пені.

Позивач зазначав, що він виконав умови зазначених додаткових угод, проте Банк порушив строки виконання умов, а тому останній повинен сплатити штраф позивачу в розмірі 10% від сум визначених в пункті 1 зазначених додаткових угод.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2013 року, позов задоволено.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 151 067,70 грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем порушено умови додаткових угод, а саме строки виконання.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.

Згідно положень статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" 19 вересня 2006 року та 13 квітня 2007 року було укладено кредитні договори, які належним чином ОСОБА_3 не виконувалися (а.с.8-9,15-17).

6 жовтня 2011 року до вказаних кредитних договорів було укладено додаткові угоди (а.с.12,20).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди (а.с.12) після виконання позичальником п.1 додаткової угоди і оплати 29 000,00 доларів США на рахунок кредитора, кредитна угода від 13 квітня 2007 року, договір іпотеки від 26 квітня 2007 року та договір поруки від 13 квітня 2007 року, вважаються розірваними. Банк протягом 10 календарних днів з моменту оплати здійснює дії щодо зняття обтяжень із майна позичальника, яке надане банку в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року. Після здійснення позичальником оплати 29 000 доларів США кредитор не може висувати до позичальника жодних грошових та матеріальних претензій, які випливають із кредитної угоди від 13 квітня 2007 року.

Згідно з пунктом 3 вказаної угоди після виконання позичальником п.1 даної додаткової угоди кредитор зобов'язується протягом 5 календарних днів з моменту оплати подати в суд заяву про закриття провадження в справі, яка перебуває на розгляді в суді, а саме: в Богородчанському районному суді Івано-Франківської області цивільна справа № 2-331/2010 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 квітня 2007 року.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди (а.с.20) після виконання позичальником п.1 додаткової угоди і оплати 51 000 доларів США на рахунок кредитора, кредитний договір №204К від 19 вересня 2006 року, договір іпотеки від 28 вересня 2006 року та договір поруки № 204К від 19 вересня 2006 року, вважаються розірваними. Банк протягом 5 календарних днів з моменту оплати здійснює дії щодо зняття обтяжень із майна позичальника, яке надане банку в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 28 вересня 2006 року. Після здійснення позичальником оплати 51 000 доларів США кредитор не може висувати до позичальника жодних грошових та матеріальних претензій, які випливають із кредитного договору від 19 вересня 2006 року.

За умовами обох додаткових угод за невиконання чи несвоєчасне виконання будь-якою із сторін даних додаткових угод своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні угоди штраф в розмірі 10 відсотків від суми, визначеної в п. 1 даних угод, за кожне допущене порушення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 виконав покладені на нього пунктами 1 додаткових угод зобов'язання шляхом внесення 27 жовтня 2011 року та 7 жовтня 2011 року на рахунки відповідача 29 000 доларів США та 51 000 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями (а.с. 13,21).

Суд вважав встановленим, що відповідачем порушено умови додаткових угод, а саме, у визначений 10-денний строк з моменту оплати позивачем коштів Банком не було здійснено дій щодо зняття обтяжень на об'єкт іпотеки відповідно до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року та від 28 вересня 2006 року.

Проте такий висновок не ґрунтується на законі.

Положеннями статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

У даному випадку підстава накладення обтяження є іпотека.

Відповідно ч. 4 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає відповідно до закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникла відповідно до договору.

Заборона на відчуження набуває пріоритету та виникає з моменту реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, який діє відповідно Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 року № 31/5 (z0364-99) , яке діяло на момент виниклих правовідносин.

Відповідно до вказаного Положення Витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - це документ, який свідчить про внесення реєстраційного запису до Реєстру заборон або про відсутність такого запису.

У Реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна формуються чотири види витягів: про наявність/відсутність заборони та арешту нерухомого майна; про наявність/відсутність заборони та арешту нерухомого майна на запит органу державної влади; про наявність/відсутність арешту нерухомого майна; розширений витяг про наявність/відсутність заборони та арешту нерухомого майна на запит органу державної влади.

З аналізу наведеного вбачається, що при укладенні договорів щодо відчуження нерухомого майна перевіряється відсутність обтяжень в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, оскільки воно є основним у порівнянні з реєстром іпотек.

Таким чином, обтяження підлягає обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а тому й зняття обтяження здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей про зняття обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а не до реєстру іпотек.

З матеріалів справи вбачається, що 7 жовтня 2011 року ОСОБА_3 вніс на рахунок Банку 51000 доларів США, а 11 жовтня 2011 року останній звернувся до приватного нотаріуса з заявою про виключення обтяження об'єкта нерухомого майна позивача (а.с.21 35,36).

Зі змісту квитанції від 27 жовтня 2011 року вбачається, що позивачем на рахунок відповідача внесено 29000 доларів США, того ж дня Банком надіслано лист на адресу приватного нотаріуса з заявою про виключення обтяження об'єкта нерухомого майна стосовно нерухомого майна позивача (а.с.13,59).

Таким чином, висновок судів про порушення Банком строків щодо зняття обтяжень спростовуються матеріалами справи.

Строк вчинення нотаріусом дії щодо зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна правового значення не має.

На виконання умов п.3 додаткової угоди до кредитного договору від 13 квітня 2007 року, Банк 2 листопада 2011 року звернувся до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з заявою про залишення позовної заяви Банка до ОСОБА_3, ОСОБА_4 без розгляду.

Вирішуючи спір, поза увагою суду залишилося те, що додатковою угодою встановлено термін, протягом якого сторони повинні виконати зобов'язання, проте умовами додаткової угоди не передбачено, за якою підставою підлягає закриттю провадження по справі за завою Банку (а.с.12).

Суд у порушення вимог статей 212- 214 ЦПК України не в повній мірі визначився з наявними порушеннями умов угод, а встановлення вказаного факту має значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки при ухваленні судами порушені норми процесуального права та не застосовані норми, які підлягали застосуванню матеріального закону, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.