6-41094св12 Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - 17.04.2013 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 17 вересня 2012 року,

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив суд визнати незаконним наказ головного лікаря Старокостянтинівської СЕС № 65-к від 31 травня 2012 року про звільнення з роботи, поновити його на роботі на посаді лікаря з гігієни харчування Старокостянтинівської СЕС, стягнути з відповідача на його користь втрачений ним заробіток за час вимушеного прогулу з 31 травня 2012 року, моральну шкоду у сумі 2 тис. грн та 800 грн витрат на оплату послуг адвоката.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 1971 року працював у Старокостянтинівській СЕС санітарним лікарем, а з 2009 року - лікарем з гігієни харчування. Наказом головного лікаря Старокостянтинівської СЕС від 31 травня 2012 року № 65-к його звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення ОСОБА_3 вважав незаконним, оскільки відповідачем не було у повному обсязі дотримано порядку звільнення, зокрема, не вжито заходів щодо переведення його на іншу роботу, не запропоновано переведення на посаду, яка була вільна на час звільнення.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ головного лікаря Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції № 65-к від 31 травня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 з роботи.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді лікаря з гігієни харчування Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Стягнуто з Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції на користь ОСОБА_3 7 707 грн 75 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 800 грн на відшкодування моральної шкоди та 800 грн на відшкодування витрат з оплати послуг адвоката.

Стягнуто із Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції на користь держави 214 грн 60 коп. судового збору.

У касаційній скарзі Старокостянтинівська районна санітарно-епідеміологічна станція, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки судом не було встановлено законних підстав для скасування наказу головного лікаря Староконстянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції № 65-к від 31 травня 2012 року про звільнення з роботи ОСОБА_3., позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про недостатність відповідної кваліфікації позивача для зайняття вакантної посади, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 березня 2012 року головним лікарем Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції було видано наказ № 46-адм. "Про скорочення штату", згідно з яким ОСОБА_3 було попереджено про наступне вивільнення з 31 травня 2012 року, в той же день його було ознайомлено з даним наказом. /а.с. 39, 42/

Судом першої інстанції також установлено, що ОСОБА_3 не був членом профспілки Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Головним лікарем Старокостянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції 31 травня 2012 року було видано наказ № 65-к "Про звільнення з роботи в зв'язку зі скороченням посади в штатному розписі установи", відповідно до якого ОСОБА_3 звільнено з роботи - посади лікаря з гігієни харчування Старокостянтинівської районної СЕС з 31 травня 2012 року у зв'язку зі скороченням штату працівників установи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) із наступними змінами судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно із ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Судом першої інстанції установлено, що адміністрацією Старокостянтинівської районної СЕС не було запропоновано ОСОБА_3 переведення на іншу роботу - посаду лікаря із загальної гігієни, оскільки відповідно до п.п. 14,44 "Номенклатури лікарських спеціальностей", затверджених наказом МОЗ України від 19 грудня 1997 року № 359, з наступними змінами, зареєстрованого в МЮ України 14 січня 1998 року за №15/2455 (z0015-98) , визначено самостійними лікарськими спеціальностями - "Гігієна харчування" та "Загальна Гігієна". Тим же наказом було затверджено "Положення про порядок проведення атестації лікарів". Разом з тим, ОСОБА_3 не мав відповідної кваліфікації лікаря із загальної гігієни, яка б дала можливість займати дану посаду, оскільки з часу прийняття на роботу в районну СЕС після закінчення медінституту в 1971 році займав посаду лікаря з гігієни харчування з постійним підвищенням кваліфікації і атестацією тільки за цією спеціальністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що адміністрацією Старокостянтинівської районної СЕС при звільненні ОСОБА_3 із займаної посади було дотримано всіх вимог трудового законодавства, а тому підстави для скасування наказу головного лікаря Староконстянтинівської районної санітарно-епідеміологічної станції № 65-к від 31 травня 2012 року про звільнення з роботи ОСОБА_3. відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на викладені обставини уваги не звернув, висновки суду першої інстанції не спростував та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості.

Відповідно до статті 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Зазначені вище порушення призвели до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом, що відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і залишення в силі рішення суду першої інстанції.