Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2012 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування посилаючись на те, що на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належала квартира АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла бабуся позивачки - ОСОБА_6 Оскільки в спірній квартирі на момент смерті ОСОБА_6 проживали її чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_4 вони вважаються такими, що прийняли спадщину після її смерті. В зв'язку з чим позивачка вважала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 прийняли спадщину в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_6, а саме по 1/6 частині спірної квартири кожен. 21 жовтня 2002 року ОСОБА_7 склав заповіт, в якому заповідав належну йому частину квартири ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер дідусь позивачки - ОСОБА_8 Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на належну йому частину вищевказаної квартири. Таким чином, позивачка вважала, що вона має право на спадкове майно, а саме: на 1/3 частину квартири, яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, та на 1/6 частину квартири, яку ОСОБА_7 фактично успадкував після смерті ОСОБА_6, та просила визнати на нею право власності на Ѕ частину спірної квартири.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Оденської області від 26 вересня 2012, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на спадщину у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судами встановлено, що на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належала квартира АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року бабуся позивачки - ОСОБА_6 померла, після смерті якої відкрилась спадщина на 1/3 частину спірної квартири.

21 жовтня 2002 року ОСОБА_7 склав заповіт, в якому заповідав належну йому частину квартири ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер дідусь позивачки - ОСОБА_8, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому 1/3 частину вищевказаної квартири.

13 травня 2010 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, а саме: 1/3 частину АДРЕСА_1

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на підставі заповіту ОСОБА_7 заповідав ОСОБА_3 належну йому частину спірної квартири, відповідно до свідоцтва про право спільної сумісної власності на житло від 09 жовтня 1996 року ОСОБА_7 належала 1/3 частина квартири, право спадкування за заповітом на яку необхідно визнати за позивачкою.

Згідно ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР (який дів на момент складання заповіту) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Право на спадкування визначено книгою шостою ЦК України (435-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до п. 4 ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК.

Проте, таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

З прохальної частини уточненої позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 ставила питання про визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Визнаючи за позивачкою право на спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на 1/3 частину спадкового майна - квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог,оскільки право на спадкування є майновим правом, а позов заявлено про визнання права власності, тому такий позов є відмінним від того, що задовольнив суд.

Крім того, в резолютивній частині рішення, задовольняючи позов в частині визнання право на спадкування на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції не зазначив про відмові у позові в частині визнання права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.

Право власності є правом на володіння, користування та розпорядження майном (ст. 319 ЦК України), тоді як право на спадкування є майновим правом на отримання у спадщину майна спадкоємця, у визначеному законом порядку, а право власності - це право, яке виникає щодо такого майна.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду та залишаючи його без змін, на такі порушення суду першої інстанції уваги не звернув.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин відповідно до підстав та суті позову.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.