Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Матвєєвої О.А.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, Головного управління державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, за участю третьої особи з боку відповідача - ОСОБА_4, за участю прокуратури Автономної Республіки Крим про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2012 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції в Автономної Республіки Крим, Головного управління державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, про відшкодування 90 тис. грн матеріальної та 20 тис. грн моральної шкоди, завданої внаслідок втрати вилученого у нього автомобіля марки "Сузукі Свіфт", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2012 року, в задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2012 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову про відшкодування шкоди внаслідок втрати вилученого майна, місцевий суд вважав, а апеляційний суд погодився з таким висновком, що між сторонами виникли договірні правовідносини і за втрату майна має відповідати зберігач, якому державний виконавець передав вилучений автомобіль на зберігання.

Проте погодитися з такими висновками неможна.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про виконавчу службу" та ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Отже шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Судами встановлено і не заперечується у скарзі, що 27 квітня 2006 року позивачка за договором купівлі-продажу придбала автомобіль марки "Сузукі Свіфт", державний номерний знак НОМЕР_1, за 90 тис. грн.

Ухвалою Сімферопольського районного суду від 22 січня 2008 року на зазначений автомобіль накладено арешт, а 23 січня 2008 року відкрито виконавче провадження. 24 січня 2008 року державним виконавцем складено акт опису та арешту спірного автомобіля та передано його на зберігання ОСОБА_4 Ухвалою Сімферопольського районного суду від 24 лютого 2009 року скасовано арешт на автомобіль позивача.

Судами також встановлено, що вилучений автомобіль позивачу станом на день розгляду справи не повернуто у зв'язку із його втратою.

Із заперечень відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції на заявлені вимоги вбачається, що ОСОБА_4 взагалі заперечує факт передавання йому на зберігання майна позивача.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про договір на правовідносини між сторонами та про відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, заподіяної позивачу державним виконавцем, за рахунок держави, є необґрунтованим.

Встановивши факт втрати вилученого державним виконавцем майна, суд першої інстанції мав з`ясувати обставини, що мають значення для вирішення справи, а саме: чи була діями державного виконавця заподіяна шкода позивачу; якими неправомірними діями чи бездіяльністю державного виконавця її заподіяно; чи є обґрунтованим її розмір, визначений позивачем.

Апеляційний суд на наведене та порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, уваги не звернув, на порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищезазначене, на порушення норм процесуального закону, суди дійшли помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.