Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Приходько І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суд від 03 березня 2015 року по справі № 808/8716/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Нива" до Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

У грудні 2014 року ТОВ "Нова Нива" звернулось до суду з позовною заявою до Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000842200 від 20.11.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1757013,75 грн. (в т.ч. основний платіж 1354151,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 402862,75 грн.); № 0000852200 від 20.11.2014 року про застосування до штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 15493,79 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суд від 03 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Нива" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 24.10.2014 року № 643/22-00694824.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000842200 від 20.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 1757013,75 грн., з яких 1354151,00 грн. за основним платежем та 402862,75 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000852200 від 20.11.2014 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 15493,79 грн. за порушення позивачем п. 185.1 (б) ст. 185, п. 186.4 ст. 186, п. 198.1 ст.198, п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 2.6, п. 2.8, п. 2.11 Положення про ведення касових операцій в національної валюті в Україні, затвердженого Правлінням НБУ від 15.12.2004 року № 637 (z0040-05) .

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо збільшення податковим органом податкового зобов'язання за загальним режимом нарахування ПДВ на суму 1190028,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно Свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість № 200049145, позивач з 01.01.2009 року зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Дата початку дії свідоцтва - 13.06.2012 року.

При цьому, акт перевірки свідчить, що підставою для зазначеного вище нарахування стало виключення податковим органом зі складу податкового зобов'язання за спеціальним режимом нарахування ПДВ у сфері сільського господарства вартості сільськогосподарської продукції, виробленої підприємством з використанням орендованих земельних ділянок, власники яких померли, та одночасного віднесення даних операцій до податкового зобов'язання за загальним режимом нарахування ПДВ.

Судами встановлено, що позивачем було укладено з фізичними особами договори оренди землі, за якими фізичні особи на підставі державних актів передавали, а позивач приймав в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Новокраснівської сільської ради на підтвердження чого були надані договори оренди землі, укладені з фізичними особами за перевіряємий період, а також акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), акти приймання-передачі земельних ділянок в оренду, плани меж земельних ділянок до кожного договору оренди. Крім того, також було надано копії належним чином зареєстрованих свідоцтв про право на спадщину за заповітом/за законом, згідно яких власниками земельних ділянок, що орендувались позивачем, було визначено спадкоємців цих земельних ділянок.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 року № 161 перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Водночас, договорами оренди земельних ділянок, укладеними між позивачем та фізичними особами, не передбачено автоматичне припинення договорів у зв'язку із смертю власника земельної ділянки.

Крім того, відповідачем жодних доказів, на підтвердження наявності підстав для визнання спадщини відумерлою не надано.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності тверджень податкового органу про автоматичне припинення договору оренди земельної ділянки у зв'язку зі смертю її власника та переходом права власності на земельну ділянку, як відумерлої спадщини, до територіальної громади.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Альтаїр Альфа Плюс", ПП "АФ Приват Агро", ТОВ "НК Артеміда Трейд", ПП СФГ "Нікопольське", колегія суддів погоджується із наступними висновками судів.

У п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, в той же час, акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Щодо збільшення податкового зобов'язання за загальним режимом оподаткування ПДВ у сумі 315644,00 грн. за рахунок сум доходу (процентів), отриманого позивачем за укладеними договорами позики грошових коштів під відсотки фізичним особам, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо неправомірності здійсненого відповідачем донарахування з огляду на наступне.

Судами встановлено, що позивачем було укладено з фізичними особами-пайщиками (орендодавцями земельних ділянок) договори, за якими позивач надавав позики грошових коштів у розмірі орендної плати за майбутні періоди під відсотки.

На підтвердження зазначеного факту позивачем у повному обсязі було надано договори позики, укладені з фізичними особами-позичальниками (орендодавцями земельних ділянок) за перевіряємий період.

Видача грошових коштів фізичним особам-позичальникам відповідно до укладених договорів здійснювалась за видатковими касовими ордерами, що наявні в матеріалах справи.

Згідно умов укладених договорів позики, позивач за надання позик отримував винагороду у вигляді відсотків. Зазначена винагорода оприбутковувалась позивачем, що підтверджується наданими прибутковими касовими ордерами.

Крім того, на підтвердження сплати фізичними особами винагороди за укладеними договорами позики позивачем було надано записи касової книги.

Згідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що відсотки за договорами позики не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки операція з отримання юридичною особою (позикодавцем) процентів від надання грошової позики не підпадає під визначення операцій з постачання товарів/послуг.

Також, суди вірно зазначили, що ТОВ "Нова Нива" не є фінансовою установою, тому положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) не розповсюджуються на дані відносини.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000852200 від 20.11.2014 року, яким до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 15493,79 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (z0040-05) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320 (z0040-05) , уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що з огляду на відповідність граничних строків застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (п. 114.1 ст. 114 Податкового кодексу України), контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, матеріали справи свідчать, що податковим органом штрафні санкції за порушення касової дисципліни було застосовано 20.11.2014 року, тобто, з порушенням встановленого законодавством строку.

Щодо подачі ОСОБА_4 авансового звіту № 556 від 10.12.2013 року без підтверджуючих документів про сплату коштів на загальну суму 614,87 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що касиром позивача було подано авансовий звіт № 556 від 10.12.2013 року, згідно якого 10.12.2013 року було сплачено кошти у розмірі 614,87 грн., на підставі док. чек № 3188 від 10.12.2013 року.

Наданою позивачем квитанцією підтверджується факт сплати коштів у розмірі 614,87 грн.

Також, судами вірно зазначено, що чинним законодавством не передбачено застосування штрафної санкції за відсутність документу, що підтверджує сплату коштів, наданих під звіт, а за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки розмір штрафу становить 25 відсотків виданих під звіт сум, а не в розмірі суми виявленого порушення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суд від 03 березня 2015 року по справі № 808/8716/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.