Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Бухтіярової І.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі" на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року по справі № 813/4520/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі" до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Провімі" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 лютого 2013 року № 0000022270, № 0000012270, № 0000032270.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Яворівському районі Львівської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року за наслідком якої складено акт від 31.01.2013 року № 8/22-70/32730400, в якому встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.181, п.14.1 ст. 14, пп.138.1.1 п.138.1, п. 138.2 п.138.4, ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.02.2013 року № 0000012270, яким збільшено грошове зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток в сумі 174261,00 грн., № 0000022270, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 509338,00 грн. (основний платіж-339559,00 грн., штрафні (фінансові) санкції-169779,00 грн.), № 0000032270, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І -III кв. 2012 року на 940139,00 гривень.

В порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у Львівській області та ДПС України податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується. Встановлено, що підприємством оплачувались кошти контрагентам без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі" відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року по справі № 813/4520/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.