6-51199св12 Про стягнення боргу за договором позики - 10.04.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21 вересня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2012 року,

У червні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 32800 грн., обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 2 серпня 2011 року відповідно до розписки відповідач позичив у неї грошові кошти в розмірі 40000 грн., з яких на першу її вимогу повернув їй 8000 грн. В добровільному порядку відповідач відмовляється повертати позичені у неї кошти в розмірі 32000 грн, а тому вона змушена була звернутись до суду. З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача 32000 грн. заборгованості за договором позики та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання розмірі 800 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2012 року, в задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено, що грошові кошти відповідно до розписки надавались відповідачу саме у позику і що вказані кошти відповідач зобов'язаний був повернути. Крім того, пред'явлення позивачем усної вимоги щодо повернення грошових коштів заперечується відповідачем, про що свідчать пояснення останнього, наданими правоохоронним органам.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 2 серпня 2011 року ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_6 40000 грн. (а.с.4).

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 зазначив, що вказані грошові кошти він дійсно отримав від ОСОБА_6, але не в позику, а за виконану роботу з організації поставки на експорт пиломатеріалів за липень 2011 року ТОВ "Торговий дім "Глорія", де директором була позивач (а.с.39).

Крім того, з пояснень ОСОБА_7, наданих дільничному інспектору міліції Богунського РВ УМВС України у Житомирській області від 5 червня 2012 року, копія яких знаходиться в матеріалах справи (а.с. 33), вбачається, що він отримав грошові кошти від позивача в розмірі 40000 грн. на виробничі потреби, які повернув останній 7 серпня 2011 року. При цьому ніякої розписки не писав, оскільки з позивачем працював на одній фірмі.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судами при розгляді справи не враховано, що розписку від 2 серпня 2011 року щодо отримання коштів в розмірі 40000 грн. написано саме відповідачем, що ним не заперечується та оригінал якої знаходиться у позикодавця, тобто у позивача, що свідчить про неповернення позики; не звернули уваги на те, що в розписці зазначені сторони зобов'язання, грошова сума, яка передається та особистий підпис особи, якій ці грошові кошти передаються. Суди помилково, всупереч закону, дійшли висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача, оскільки строку повернення коштів встановлено не було, залишивши поза увагою норми ч. 2 ст. 1049 ЦК України. Суди не надали належної оцінки тим обставинам, що позивач зверталась з вимогою до відповідача щодо повернення боргу, про що свідчить часткове повернення суми боргу та не заперечується відповідачем, а оскільки не повернув суму боргу в повному обсязі, зверталась із заявою до правоохоронних органів. Крім того, залишено поза увагою судів, що відповідач пояснюючи отримання від позивача коштів, зазначав різні підстави їх отримання, та вказаним обставинам не надав належної оцінки.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У порушення вимог зазначених вище норм процесуального права суди під час розгляду справи належним чином доводи позивача та заперечення відповідача не перевірили.

З огляду на викладене судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21 вересня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.