Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Матвєєвої О.А., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі, служба у справах дітей Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя, про зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 15 листопада 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, 1999 року народження, за місцем фактичного проживання його матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3, 1999 року народження, за адресою: АДРЕСА_2, та зареєструвати за місцем фактичного проживання.

На обґрунтування позовних вимог послався на те, що ОСОБА_3 є сином сторін у справі. Хоча ОСОБА_3 і зареєстрований за місцем проживання батька ОСОБА_1, але фактично проживає разом із матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, в спірну квартиру, яка належить позивачу на праві власності, ніколи не поселявся та не проживав.

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 у якому просила зобов'язати відповідача за зустрічним позовом усунути перешкоди її сину ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом передачі ключів від цієї квартири.

На обґрунтування позовних вимог послалась на те, що ОСОБА_1, як власник зазначеної квартири, чинить своєму сину ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою цієї квартири, перешкоди у користуванні квартирою.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 липня 2012 року .у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Усунено перешкоди у користуванні житловим приміщенням. Зобов'язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 ключі від квартири АДРЕСА_2. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 15 листопада 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Гагарінського РВ УМС України в м. Севастополі, служба у справах дітей Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя, задоволено.

Визнано неповнолітнього ОСОБА_3, 1999 року народження, особою, що втратила право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_2, зобов'язавши відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі зняти його з реєстраційного обліку в даній квартирі.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про зняття з реєстрації, суд першої інстанції виходив з положень ст. 160 Сімейного кодексу України.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог у цій частині.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходив з приписів ст. 405 Цивільного Кодексу України. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не довела обставини, на які посилалась як на обгрунтування своїх позовних вимог.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюб від 13 жовтня 2005 року шлюб між ними розірвано (а. с. 12). У шлюбі у них народився син ОСОБА_3, 1999 року народження.

Згідно з договором купівлі-продажу від 09 серпня 2007 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_1

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої ЖБК "Рибак-6" 12 жовтня 2011 року, у квартирі зареєстровані ОСОБА_1, 1963 року народження, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 6), який фактично за цією адресою ніколи не проживав та на житлову площу цієї квартири не вселявся (а. с. 58)

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Апеляційний суд, задовольняючи первісну позовну заяву, застосував вищезазначену правову норму, але при цьому не встановив фактичні обставини у справі, а саме: з яких причин неповнолітній ОСОБА_3 не проживав у спірній квартирі, який час він був відсутній, з поважних або неповажних причин. Також, апеляційний суд при вирішенні спору по суті, не дав правової оцінки тому факту, що ОСОБА_3 неповнолітній.

Як вбачається з матеріалів справи, на стадії апеляційного розгляду до суду апеляційної інстанції було надано копію заяви ОСОБА_1 про внесення змін до предмета позову, яка містить штемпель вхідної кореспонденції Гагарінського районного суд м. Севастополя за № 44221 від 01 грудня 2011 року (а. с. 149), в якій він просив визнати ОСОБА_3, 1999 року народження, таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. Проте, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції не було розглянуто вимоги позивача за первісним позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. 303 ЦПК вийшов за межі розгляду справи апеляційним судом та ухвалив нове рішення, розглянувши вимоги, які фактично не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, вирішуючи спір по суті, апеляційний суд не врахував, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 Житлового Кодексу України; ст. 405 ЦК України)

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованим, в силу положень ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 липня 2012 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 15 листопада 2012 року скасувати.

Справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.