Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А.,Завгородньої І.М., Євтушенко О.І.,Ситнік О.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа Головне управління земельних ресурсів у Кіровоградській області, про повернення самовільно захопленої земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2012 року,

ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом, у якому зазначали, що згідно з договором купівлі-продажу від 05 листопада 2007 року вони отримали у власність у рівних частинах від товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Тріада" (далі - ТОВ ВКФ "Тріада") комплекс (нежитлове приміщення) по АДРЕСА_1. Згідно з договором майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 160 кв. м, що до укладення договору купівлі-продажу комплексу перебувала у користуванні ТОВ ВКФ "Тріада" згідно з державним актом на право постійного користування землею від 24 жовтня 1996 року серії ІІ-КР № 000828, виданого Кіровоградською міською Радою народних депутатів за № 715 на підставі рішення Кіровоградської міської Ради народних депутатів від 09 жовтня 1996 року за № 660.

26 січня 2008 року позивачами укладено договір на виконання робіт № 64 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 строком на 15 років. Під час проведення обміру земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка площею 47,68 кв. м самовільно захоплена власником житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_8

Оскільки відповідач відмовляється добровільно звільнити захоплену земельну ділянку, просили зобов'язати не чинити їм перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернути її у їх власність, а також просили відновити право позивачів на земельну ділянку площею 160 кв. м.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2012 року позов задоволено, відновлено право ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 160 кв. м, надану у постійне користування для розміщення магазину по АДРЕСА_1 відповідно до рішення Кіровоградської міської Ради народних депутатів від 09 жовтня 1996 року за № 660. Зобов'язано ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у користуванні земельною ділянкою площею відповідно 47, 68 кв. м по АДРЕСА_1. Повернуто ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельну ділянку, самовільно захоплену ОСОБА_8 у розмірі 47, 68 кв. м по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2012 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2012 року в частині повернення позивачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельної ділянки в розмірі 47, 68 кв. м, самовільно захопленої ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 скасовано, у цій частині у задоволенні позову відмовлено. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами дотримано не було.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 05 листопада 2007 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим у реєстрі за № 4067 ТОВ ВКФ "Тріада" продало ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у рівних частинах комплекс (нежитлове приміщення), що складається з саманного, обкладеного цеглою приміщення магазину та вбиральні під АДРЕСА_1 Майно розташоване на земельній ділянці площею 160 кв. м. (а.с. 8, т. 1).

За договором на право побудови будинків безстрокового користування земельною ділянкою від 10 січня 1955 року ОСОБА_8 виділено 499,2 кв. м під індивідуальне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с. 45-47, т. 1).

Земельні ділянки сторін є суміжними.

Разом з тим, рішення апеляційного суду від 23 жовтня 2012 року містить протиріччя, оскільки суд встановив, що доказів того, що ОСОБА_8 порушено право користування земельної ділянки позивачів площею 47,68 кв. м не надано. У судовому засіданні не з'ясовано чи порушено відповідачем право користування земельною ділянкою позивачів, оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видано ТОВ ВКФ "Тріада", а договір купівлі-продажу майна укладений у 2007 році.

На час укладення договору купівлі-продажу була чинною редакція ч. 2 ст. 120 ЦК України, за якою якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Тобто, земельна ділянка, на якій розміщені нежитлові будівлі, що належать ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перейшла у їхнє користування лише у частині, на якій розміщені вказані будівлі, та частині, необхідній для їх обслуговування.

Вказане підтверджується і висновком, зазначеним у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками), у якій зазначено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - у частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Площа та конфігурація земельної ділянки, яка необхідна для користування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не визначена. Земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади м. Кіровограда, тобто у комунальній власності, і Кіровоградська міська рада не приймала рішення про передачу у власність чи оренду земельної ділянки позивачам відповідно до процедури, передбаченої ЗК України (2768-14) .

При розгляді спору суди не звернули уваги, що у договорі від 10 січня 1955 року (а.с. 45) зазначений розмір земельної ділянки, що надана ОСОБА_8 у безстрокове користування на підставі рішення виконаному від 25 листопада 1954 року № 672. Із п. 1 договору від 10 січня 1955 року вбачається, що складався акт про відвід земельної ділянки ОСОБА_8, що підтверджується планом забудови земельної ділянки (а.с. 52), на якому зазначено розмір земельної ділянки, її конфігурацію та розташування на земельній ділянці житлового будинку і господарських споруд.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) зазначено, що згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон) право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, право користування ОСОБА_8 земельною ділянкою площею 499,2 кв. м під індивідуальне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 встановлене і не може бути порушене. Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що частина земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 у встановленому законом порядку вилучалася у користувача (за його згоди чи з інших підстав).

Оскільки суди вищезазначене не врахували, неправильно застосували норми матеріального закону, який регулює спірні правовідносини, рішення судів першої та апеляційної інстанції належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.