6-50328св12 Про повернення зворотньої фінансової допомоги та за зустрічним позовом про визнання права власності на майновий комплекс - 10.04.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про визнання права власності, за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 22 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від

23 жовтня 2012 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідачці належить кіоск швидкого харчування та сезонний майданчик з накриттям по АДРЕСА_1. При реконструкції вказаної будівлі ним були надані відповідачці кошти для закупівлі матеріалів та оплати послуг будівельників у сумі 31 тис. грн., як зворотна фінансова допомога, зі строком повернення до 26 липня 2008 року. До цього часу ОСОБА_2 зазначену суму не повернула. Тому просив стягнути з відповідачки на його користь борг за договором позики у сумі 31 тис. грн. та моральну шкоду в сумі 10 тис. грн.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до позивача про визнання права власності на майновий комплекс, посилаючись на те, що 21 березня 2006 року між Деснянською районною у м. Києві радою та нею був укладений договір № 85 на право тимчасового користування землею (у тому числі і на умовах оренди) для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям на АДРЕСА_1. 29 грудня 2007 року Деснянська районна у м. Києві рада надала їй, згідно з договорами № 267, 268 та 269 оренди земельної ділянки, в оренду земельні ділянки для обслуговування та експлуатації кіоску з літнім майданчиком з накриттям № 3, № 2 та № 1 на АДРЕСА_1 та згідно договору від 17 липня 2003 року доручила ВБР "Форма ЛТД" виготовити архітектурну форму. Зазначала, що нею був повністю переобладнаний цілісний майновий комплекс за власні кошти і тому фактично є її власністю.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня

2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від

23 жовтня 2012 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, а саме кафе з літнім майданчиком з накриттям, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею: літ. "А" - 112,8 кв.м; літ. "Б" - 83,5 кв.м;

літ. "В" - 42,6 кв.м; літ. "Г" - 31,9 кв.м; літ. "Д" - 14,8 кв.м;

літ. "Е" - 15,3 кв.м; літ. "Ж" - 15,6 кв.м; літ. "З" - 15,2 кв.м;

літ. "И" - 9,3 кв.м. Зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, а саме кафе з літнім майданчиком з

накриттям, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею: літ. "А" - 112,8 кв.м; літ. "Б" - 83,5 кв.м; літ. "В" - 42,6 кв.м;

літ. "Г" - 31,9 кв.м; літ. "Д" - 14,8 кв.м; літ. "Е" - 15,3 кв.м;

літ. "Ж" - 15,6 кв.м; літ. "З" - 15,2 кв.м; літ. "И" - 9,3 кв.м.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва просить скасувати судові рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення первісного позову та обґрунтованості зустрічних позовних вимог.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 23 червня 2005 року між Деснянською районною у м. Києві радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір № 973 на право тимчасового користування землею на умовах оренди, відповідно до якого ОСОБА_2 було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 100 кв.м., в тому числі за рахунок земель Дарницького лісопаркового господарства, строком на один рік для обслуговування та експлуатації кіоску з продажу продтоварів та літнього майданчика з накриттям на просп. Броварському у м. Києві.

21 березня 2006 року між Деснянською районною у м. Києві радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір № 85 про надання права на тимчасове користування землею для обслуговування і експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям на АДРЕСА_1, відповідно до якого ПП ОСОБА_2 надано в короткострокову оренду (на три роки) земельну ділянку площею 100 кв.м. для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям.

На підставі рішення Деснянської районної у м. Києві ради VI сесії V скликання № 13 від 26 червня 2007 року "Про надання земельних ділянок", між Деснянською районною у м. Києві радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 були укладені три договори оренди земельних ділянок площею 142 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1, строком на три роки, в тому числі для встановлення торговельного кіоску площею 19,8 кв.м., з літнім майданчиком та накриттям площею 100 кв.м. (договори № 267, № 268, № 269 від 29.12.2007 року).

Рішенням Деснянської районної у м. Києві ради № 47 від 27 листопада 2008 року "Про продовження терміну договорів оренди земельних ділянок" продовжено термін дії договорів оренди земельної ділянки на один рік.

Згідно вимог ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у 2003 році доручила підрядній організації виготовити торговельний кіоск, який у 2007 році за замовленням ОСОБА_2 було реконструйовано в цілісний майновий комплекс. Державна реєстрація новоствореного об'єкта нерухомості не проводилась.

Разом з тим, у разі створення об'єктів нерухомості, які були побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил, право власності на них може бути визнано тільки судом на підставі приписів ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 125 ЗК України право власності чи користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право, та його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 90 ЗК України право на будівництво нерухомого майна мають, в тому числі і землекористувачі земельних ділянок, за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Проте суди, вирішуючи справу, не надали належної оцінки тому, що на підставі рішення Деснянської районної у м. Києві ради VI сесії V скликання № 13 від 26 червня 2007 року "Про надання земельних ділянок" між Деснянською районною у м. Києві радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 були укладені три договори оренди земельних ділянок площею 142 кв.м., для встановлення торговельного кіоску, а не для будівництва об'єкта нерухомого майна, на який за ОСОБА_2 судами визнано право власності.

Крім того, суди не надали належної оцінки тому, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій", фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозволів на будівництво об'єкта містобудування.

Відповідно до ст. 29 Закону "Про планування і забудову територій", дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі проектної документації, документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, угоди про право забудови земельної ділянки, рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, комплексного висновку державної інвестиційної експертизи, документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Визнаючи за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудовані приміщення, суд не врахував, що на підставі ст. 376 ЦК України таке право може бути визнане судом за власником земельної ділянки якщо: по-перше, це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по-друге, якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових будинків і господарських споруд (ч. 3 ст. 375 ЦК України), по-третє, якщо це не порушує права третіх осіб.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не визначилися з характером спірних правовідносин, не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначилися із правовідносинами, які виникли між сторонами та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.