Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів Дем'яносова М.В., Касьяна О.П.

Кафідової О.В., Коротуна В.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом та уточнивши його, просила визнати за нею право власності на Ѕ частини будинку по АДРЕСА_1 та Ѕ частини вартості будівельних матеріалів і конструкцій, вкладених у будівництво, припинивши на них її право власності.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що відповідач мав у особистій власності спірний будинок.

Перебуваючи з ним у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти вони здійснили добудови будинку в результаті чого значно збільшилась його вартість, тому вона має право на Ѕ частину будинку.

Крім того, за спільні кошти вони звели самочинні будівлі, тому вона має право на половину будівельних матеріалів і конструкцій, які використані в будівництві.

20 вересня 2012 року рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивачки просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що в результаті перебудови будинку суттєво збільшилась його вартість.

Крім того, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушених прав як визнання права власності на вартість будівельних матеріалів, використаних у будівництві.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання права власності на частину будинку є правильним і такими, що відповідають вимогам матеріального і процесуального права, а саме.

Суди правильно виходили з того, що згідно з вимогами ст. 24 КпШС України та ст. 62 СК України за одним із подружжя можна визнати право власності на майно іншого в разі істотного збільшення його вартості внаслідок їх спільної праці чи грошових затрат або затрат другого із подружжя.

Спірним об'єктом є будинок, що належить відповідачу на праві особистої власності, а позивачка не надала доказів тог, що її діями чи спільними діями сторін проведені добудови і перебудови будинку, які істотно вплинули на його вартість.

Надвірні будівлі не можуть виступати окремим об'єктом права власності, оскільки вони є лише його невід'ємною частиною, а тому підстав для визнання права власності на будинок немає.

Суди вірно застосували закон, що регулює ці відносини, ухвалили в цій частині правильне рішення про відмову в задоволенні позову.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення вартості Ѕ частини будівельних матеріалів і конструкцій, використаних у будівництві, суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи про те, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, і в разі їх використання у будівництві вона має право на відшкодування їх вартості.

Суд не перевірив доводів позивачки про те, що вона, разом з відповідачем за спільні кошти придбали будівельні матеріали, які використані в будівництві будинковолодіння, та можливість відшкодування вартості Ѕ частини, зробив помилковий висновок про те, що цивільним законодавством не передбачено такий спосіб захисту як визнання права власності на будівельні матеріали, та відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд цих недоліків не усунув і залишив в цій частині рішення суду першої інстанції без змін.

Невиконання судами вимог процесуального права унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи що є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, як передбачено ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

За таких обставин касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення вартості будівельних матеріалів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення суду першої і апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 244, 345 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року в частині відмови у стягненні Ѕ частини вартості будівельних матеріалів і конструкції скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.