Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.

суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,

Наумчука М.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: міське комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації", служба у справах дітей Ленінської районної в м. Луганську ради, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого володіння та визнання права власності, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 10 грудня 2012 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: міське комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації", служба у справах дітей Ленінської районної в м. Луганську ради, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого володіння та визнання права власності. Зазначала, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, 7 квітня 2003 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Перед виїздом за кордон до Італії позивач на вимогу чоловіка надала йому згоду на продаж спірної квартири. 28 травня 2010 року ОСОБА_4 продав указану квартиру ОСОБА_5, не повідомивши її про укладення угоди. 25 лютого 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Позивач вважає, що її згоди на укладення правочину у тому вигляді, у якому він був укладений відповідачем ОСОБА_4, не було. При проведенні відчуження квартири порушені права малолітньої дитини, яка мала право на користування нею. Дозвіл на укладення договору органом опіки та піклування не надавався. Посилаючись на викладені обставини позивач просила задовольнити вимоги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 26 червня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 10 грудня 2012 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28 травня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий номер - 823. Витребувано у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3, визнано за ними право спільної сумісної власності на квартиру.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулись до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню.

Судами встановлено, що з 6 вересня 1997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період перебування у шлюбі 7 квітня 2003 року подружжям придбано квартиру АДРЕСА_1. За договором купівлі-продажу від 28 травня 2010 року вказану квартиру ОСОБА_4 продав ОСОБА_5

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов апеляційний суд виходив з того, що згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і державної реєстрації, є одностороннім правочином, до якого мають застосовуватись вимоги щодо посвідчення односторонніх правочинів, у тексті договору купівлі-продажу від 28 травня 2010 року відсутнє зазначення про наявність згоди ОСОБА_3 з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена та дату її посвідчення. Надана ОСОБА_3 згода на укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу квартири не відповідає вимогам законодавства у зв'язку з тим, що на ній була засвідчена тільки справжність підпису ОСОБА_3, а обсяг цивільної дієздатності позивача не перевірявся. При відчуженні квартири не було отримано, з врахуванням того, що право на користування цим жилим приміщенням мала неповнолітня дитина, згоди органу опіки та піклування.

Однак, погодитись з такими висновками неможливо.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору має бути викладена на окремому документі (заяві).

Вважаючи, що згода одного із подружжя на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і державної реєстрації, є одностороннім правочином, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За обставин, про наявність яких зазначено в рішенні апеляційного суду, законом прямо не встановлена недійсність правочину.

Оскільки такий судом недійсним не визнавався, то помилковими є висновки апеляційного суду про неможливість врахування нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу від 28 травня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не врахував, що до укладення вказаного договору 25 травня 2010 року ОСОБА_4 та його і позивача малолітня дитина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, знялись з реєстрації у спірній квартирі і таким чином вибули з неї.

Оскільки малолітній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу втратив право на користування квартирою, то для укладення цього правочину згода органу опіки та піклування не вимагалась.

Безпідставним є висновок апеляційного суду про можливість витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_6, який придбав її за укладеним 25 лютого 2011 року з ОСОБА_5 договором купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1.

Враховуючи наявність письмової згоди ОСОБА_3 на її відчуження відсутні підстави вважати, що ця квартира вибула з володіння позивача не з її волі.

З огляду на викладене погодитись з ухваленим судом апеляційної інстанції рішенням неможливо.

Судом першої інстанції на підставі встановлених обставин і норм матеріального права зроблено правильний висновок про необґрунтованість поданого позову, а також наведені мотиви, з посиланням на докази, на підставі яких суд дійшов такого висновку.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Луганської області від 10 грудня 2012 року відповідно до ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене згідно із законом і було скасоване помилково.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 10 грудня 2012 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 26 червня 2012 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.